Я похитав головою.
— Один з хлопців слідкував за ним аж до Бандри, але в малого забракло грошей на таксі, й він загубив цього типа. Я ще не чув від твого друга Навіна, тож подумав, що ти міг про щось дізнатися.
— Ні. Поки що нічого.
— Я наляканий, Ліне,— сказав Скорпіон Джордж, здригаючись від страху.— Всі наші хлопці перевіряли його. Нічого. Він не купує наркотиків, не п’є — навіть пива. Ніяких дівчат.
— Ми доберемося до правди, Скорпе. Не хвилюйся.
— Це дивно,— нахмурився Скорпіон.— Я вже починаю божеволіти, розумієш?
Я вийняв стос банкнот по сто рупій і віддав йому. Скорпіон неохоче взяв їх, але потім усе-таки поклав у потайну кишеню своєї сорочки.
— Дякую, Ліне,— мовив він, зустрічаючись зі мною поглядом.— Я чекав на тебе тут, щоб попросити допомоги, бо не був на вулицях. Сторож мені сказав, що тебе немає вдома. Та коли угледів тебе з Лайзою, то не хотів, щоб вона бачила мене. Я не хотів просити в тебе грошей у її присутності. Вона високої думки про мене.
— Нам усім потрібні гроші час до часу. І Лайза завжди буде високої думки про тебе, незалежно від того, потрібні тобі гроші чи ні.
У нього в очах стояли сльози. Я зовсім не бажав на це дивитися.
— Послухай, вам з Близнюком,— наполіг я, знову ведучи його через дорогу,— вам, хлопці, потрібно запастись усім необхідним, купити шмалі та зняти кімнату в готелі «Франтик». Зостаньтеся там на декілька днів. Ми з’ясуємо, хто цей чоловік, і вирішимо цю ситуацію, домовились?
— Домовились,— відповів він, тиснучи мою руку своєю тремтячою.— Думаєш, там ми будемо в безпеці?
— Готель «Франтик» — це єдине місце, де нормально приймуть вас і ваш стиль життя, Скорпе.
— А... ну добре...
— Той незнайомець не потрапить далі столу реєстрації. Не в костюмі. Не висовуйтесь, і ви будете в безпеці у «Франтику», доки ми не вирішимо цю ситуацію.
— Гаразд. Добре.
Він пішов геть, пригинаючи своє довгов’язе тіло під широкими гілками живоплоту. Я спостерігав за його нічною прогулянкою. Повільно, безтурботно він проходив під кожним ліхтарем,— Чесний Ажо, якому немає чого приховувати,— а потім квапився на темних відтинках вулиці.
Я дав двадцятку охоронцю, який стояв біля мого будинку, і піднявся мармуровими сходами до квартири. Лайза стояла у дверях ванни, доки я приймав душ і розповідав їй про Скорпіона Джорджа і його сивочолого переслідувача.
— Але хто він такий? — запитала вона, коли я вийшов з душової.— Чого він хоче від Зодіаків?
— Гадки не маю. Навін Едеїр, молодик, про якого я тобі розповідав, він на нюх чує адвоката. Він, можливо, не помиляється. Він розумний хлопчина. Так чи так, ми з’ясуємо, хто цей чоловік.
Обсохнувши, я плюхнувся на ліжко біля Лайзи, поклавши голову на її шовковисті груди. Лежачи в такій позі, я насолоджувався її оголеним тілом.
— Ти сподобався Розанні,— мовила вона, змінюючи напрямок розмови за допомогою елегантного руху ніг.
— Сумніваюся.
— Чому? Що у вас сталося?
— Нічого... не сталося.
— Щось таки сталося, коли ви розмовляли на вулиці. Що ти сказав?
— Ми просто... розмовляли про Гоа.
— О ні,— зітхнула вона.— Вона у захваті від Гоа.
— Я так і зрозумів.
— Але ти їй справді сподобався. Навіть попри те, що ти говорив про Гоа.
— Я... не певен.
— Серйозно. Водночас ти їй і не подобаєшся. Але ти їй однозначно імпонуєш.
— Про що ти говориш?
— Коли я вийшла, вона була така зла, аж ладна тобі врізати.
— Справді? Я думав, ми з нею поладнали.
— Якраз те, що вона хотіла врізати, і вказує на її приязність до тебе.
— О... І як це може бути?
— Вона була готова тебе вдарити, але тебе навіть не знає, розумієш?
Я не розумів, але це було вже не вперше: Лайза мала свій особливий спосіб доносити власні думки.
— Ну, зараз я все зрозумів.
— А робила вона свої особливі рухи тілом,— запитала вона,— під час розмови?
— Які особливі рухи тілом?
— Вона імітує біль у спині й починає крутити стегнами. Вона щось таке робила?
— Ні.
— Це добре.
— Добре?
— Так, бо це дуже сексуально, і вона зробила це для мене, а не для тебе.
— Десь тут має бути логіка, у тому крутінні стегнами, я певен, але грець з ними. Однак я спромігся прочитати мову тіла Аннушки.
— Навіть ведмідь зміг би прочитати її мову тіла,— швидко урвала Лайза, ляскаючи мене по руці.
— Де, ти сказала, вона виступає? — розсміявся я.
— Я не казала,— відрізала вона.
У неї на руці бряжчав браслет з мушель. Це був мій подарунок з Гоа. Лайза деякий час відтворювала музику мушель, крутячи зап’ястком, а потім зупинилася, схопивши браслет другою рукою.
— Тобі сьогодні було паршиво? Може, я не мала нікуди тягнути тебе одразу після повернення з поїздки?
— Зовсім ні. Мені справді сподобалися твої друзі, і вже давно треба було з ними познайомитись. І мені теж сподобалася Розанна. Вона з вогником.
— Я така рада! Вона не лише партнерка. Ми зблизилися. Ти вважаєш її привабливою?
— Що?
— Усе нормально,— сказала вона, граючись із простирадлами. Вона мене теж приваблює.
— Що?
— Розумна, віддана, хоробра, творча, завзята, а також із нею легко знайти спільну мову. Вона класна.
Я насолоджувався м’якими вигинами Лайзиних довгих струнких ніг.
— Повтори, про що ми там говорили?
— Ти думаєш, що вона сексуальна,— нагадала вона.
— Що?
— Та нічого. Я теж так думаю.
Узявши мою руку, вона перемістила її собі між ноги.
— Наскільки ти втомлений? — запитала вона.
Я помітив, що пальці її ніг аж вигнулися від задоволення.
— Ніхто не буває настільки втомленим.
Усе було добре. Усе завжди було добре. Ми поділяли віддану прихильність, досить ніжну. І, можливо, тому що ми обоє знали ймовірний кінець цієї історії, якимось чином дозволили нашим тілам промовляти те, чого не могли сказати наші серця.
Я пішов на кухню, щоб узяти склянку води, і приніс ще одну для Лайзи, поставив на стіл біля неї.
Певний час я спостерігав за нею. Вродлива, здорова, сильна, вона згорнулася клубочком, наче кішка уві сні. Я намагався уявити, яким вона бачила кохання і наскільки та версія відрізнялася від моєї.
Я повернувся до Лайзи в ліжко й оповив її своїм тілом. Її ноги автоматично переплелися з моїми. І моє тіло, чесніше за мій розум, зігнувши коліна, притулилося до зачинених дверей її вигнутої спини і почало грюкати в них кулаком мого серця, вимагаючи кохання.
Розділ 5
Їзда на мотоциклі — це своєрідна поезія швидкості. Витончений баланс між елегантною спритністю і фатальним падінням є своєрідною істиною, і як будь-яка істина, також передає свої вібрації в небеса. Нескінченні моменти в сідлі — це втеча від перебоїв у плині часу, простору і мети. Коли мчиш на тих колесах, пливеш повітряною річкою, у тому польоті звільненого духу не існує жодної прив’язаності, страху, радості, ненависті, любові й ніякої злоби. Для жорстоких чоловіків, для цього конкретного чоловіка, це найближче до стану блаженства.
Приїхавши на паспортну фабрику санджайської компанії, я перебував у чудовому гуморі. Того ранку я не поспішав на роботу, поїздка прояснила мою свідомість, даруючи безтурботну посмішку, що наче поширилася на все тіло.