— Чому тобі не до вподоби новий вигляд? — запитав мене друг-ресторатор, дивлячись із тротуару на свою щойно пофарбовану рекламу.
— Мені подобався старий вигляд. Твоя нова картинка — чудова, але мені подобалася та, яку малювали останні чотири мусони.
— Чому?
— Мені подобаються речі, що не опираються природі.
— Тобі варто іти в ногу з часом, чоловіче,— сказав він, затримуючи подих, коли заходив у свій відремонтований ресторан, бо було неможливо дихати і залишатися при тямі водночас, перебуваючи так близько до підсихаючої фарби.
Мода — це бізнесовий край мистецтва, тож навіть «Будинок стилю» Ахмеда нарешті піддався тиранії асиміляції. Його розмальований вручну знак був перетворився на стигмат сріблолюбства, тобто на логотип. Небезпечні леза й сердиті щетинисті щітки зникли, а на їхньому місці з’явилися хімічні речовини для догляду за волоссям, що запевняли нас, що їх не тестували на кроликах і що вони не осліплять і не вб’ють користувачів.
Навіть лосьйон після гоління «Амброзія Ахмеда» зник, але мені пощастило приїхати вчасно, щоб урятувати дзеркало, прикрашене світлинами безкоштовних Ахмедових стрижок, кожна з яких була схожа на передсмертне фото злочинця, убитого правосуддям.
— Тільки не дзеркало! — заволав я, зупиняючи чоловіків з великими молотами, які хотіли вже трощити його просто на стіні.
— Саламалейкум, Ліне,— привітався Ахмед.— Усе місце буде переобладнане заради «Нового будинку стилю» Ахмеда.
— Валейкумсалам. Тільки не дзеркало!
Я стояв спиною до дзеркала, широко розкинувши руки, щоб зупинити молотки. Карла стояла біля Ахмеда, склавши руки, і нахабна посмішка грала в саду її очей.
— Дзеркало має зникнути, Ліне,— заявив Ахмед.— Воно не пасує до нового стилю.
— Це дзеркало пасує до будь-якого стилю,— запротестував я.
— Не до цього стилю,— мовив Ахмед, виймаючи з купи брошуру і передаючи мені.
Я оглянув зображення і віддав назад.
— Воно схоже на місце для поїдання суші,— зауважив я.— Люди не зможуть розмовляти про політику й ображати одне одного в такому місці, Ахмеде, навіть з дзеркалом.
— Нові правила,— повідомив він.— Жодних образ. Жодної політики, релігії чи сексу.
— Ти що — здурів, Ахмеде? Цензура в перукарні?
Я глянув на Карлу: вона непогано розважалася.
— Ну ж бо,— благав я.— Має бути бодай одне місце, де ніхто нікого не цілує в дупу.
Ахмед суворо на мене зиркнув.
Це був не його суворий погляд — це був суворий погляд на вродливому обличчі з зачіскою у стилі «помпадур» у каталозі стрижок і стилів «Нового будинку стилю».
Я проглянув світлини, знаючи, що Ахмед, мабуть, ними пишається, бо нелегально включив фото кінозірок і визначних бізнесменів, щоб додати своїй колекції ваги.
Я не хотів ранити його почуття, але для мене цей каталог був неправильним набором жертв.
— Ти не можеш розтрощити дзеркало, Ахмеде.
— А можеш продати його мені в отакому стані? — запитала Карла.
— Ти це серйозно?
— Так, Ахмеде. То його можна придбати?
— Мені знадобиться трохи часу, щоб здерти світлини,— замислився він.
— Мені воно подобається разом зі світлинами, якщо ти не проти, Ахмеде. Воно й так ідеальне.
«Я кохаю тебе, Карло»,— подумав я.
— Дуже добре, міс Карло. Як скажете, тисяча рупій, разом з транспортуванням і встановленням, буде прийнятною ціною?
— Так,— посміхнулася Карла, даючи йому гроші.— У мене є вільна стіна, і я все думала, що туди повісити. Якщо твої люди акуратно його знімуть і знову встановлять сьогодні в готелі «Амрітсар», я буду дуже вдячна.
— Домовилися,— сказав Ахмед, сигналізуючи чоловікам з молотами, щоб розслабилися.— Я вас проведу.
На вулиці Ахмед озирнувся ліворуч і праворуч, щоб переконатися, що ніхто не підслуховує, і нагнувся ближче.
— Я й далі робитиму стрижку на дому,— прошепотів він.— Строго неофіційно, звісно ж, і дуже секретно. Не хочу, щоб люди вважали мене нещиросердним, у «Новому будинку стилю».
— Ну оце вже хороші новини,— зрадів я.
— Тож,— прошепотіла Карла,— якщо ми зберемо у себе вдома гуртом сварливих і дуже грубих людей, ти зрадієш можливості прийти і відтворити «Старий будинок стилю» Ахмеда?
— У вас уже є дзеркало,— посміхнувся Ахмед.— І в «Новому будинку стилю» я справді сумуватиму за небезпечними дискусіями.
— Домовилися,— сказала Карла, потискаючи йому руку.
Ахмед глянув на мене, насупився і розправив мого комірця так, щоб той стояв ззаду на шиї.
— Коли вже ти придбаєш піджак з рукавами, Ліне?
— Коли ти почнеш продавати їх у «Новому будинку стилю»,— відповів я.— Аллагафіз.
— Салам-салам,— розсміявся він.
Ми поїхали геть, а потім Карла зізналася, що дзеркало було моїм другим подарунком на день народження, знову нагадуючи, що цей день прийшов, а я б з радістю про нього забув.
— Прошу, більше нікому не розповідай,— гукнув я через плече.
— Гаразд,— відповіла вона.— Ти полюбляєш святкувати чужі дні народження і забувати про власний. Твоя таємниця в безпеці зі мною.
— Я кохаю тебе, Карло. Я саме про це подумав трохи раніше. І дякую за дзеркало. Ти справді прочитала там мої думки.
— Я завжди читаю твої думки.
У нас було більше часу, щоб почитати думки одне одного, і покататися, і випити разом, і поїсти, бо я продав свій бізнес з обміну грошей Джаґату за двадцять п’ять відсотків, які він уже віддав. Він керував краще за мене і заробляв більше грошей, і отримував доволі поваги й дисципліни від крамничних міняйл. Той факт, що десь за рік він відрізав мізинця у злодія, який украв у нього гроші, додав трохи перчику його керівництву.
Я не міг навідуватися до тітоньки Півмісяць на рибному базарі, бо Карла її найняла.
— Ти хочеш, щоб я вела твою бухгалтерію? — запитала тітонька Півмісяць.
— А хто може знати краще, як берегти гроші інших, ніж ви, тітонько Півмісяць? — сказала Карла, стоячи перед гострими кінчиками півмісяця.
— Це правда,— відповіла тітонька Півмісяць, роздумуючи.— Але ж може бути багато роботи.
— Не так уже й багато,— запевнила Карла.— Ми не ведемо подвійну бухгалтерію.
— Я звикла до своїх регулярних відвідувачів,— мовила тітонька Півмісяць, нахиляючись уперед і починаючи зближувати півмісяці.
— Те, що ви робите за зачиненими дверима, не моя справа,— мовила Карла.— Те, що ви робите з відчиненими дверима,— це наш бізнес. Якщо вам це цікаво, у мене є друг на ім’я Рендалл, у якого є лімузин. Він більшість часу припаркований під нашою будівлею.
— Лімузин,— задумливо промовила тітонька Півмісяць.
— З тонованими вікнами і довгим матрацом у салоні.
— Я про це подумаю,— відповіла тітонька Півмісяць, без особливих зусиль закидаючи ногу за голову.
А за кілька днів вона вже надумала прийти до офісу під нашими апартаментами у готелі «Амрітсар», де Карла орендувала цілий поверх.
Офіс тітоньки Півмісяць був поруч з двома іншими, уже пофарбованими та вмебльованими. Одна кімната носила назву «Послуги шлюбного консультування Блу-Гіджаб». Мусульманська комуністка, чи комуністична мусульманка, возз’єдналася з Мехму раніше, ніж очікувалось, і зателефонувала Карлі, цікавлячись, чи пропозиція про партнерство ще актуальна.
— Її ж іще немає,— нагадав я, коли до дверей приладнали латунну табличку.
— Але буде,— посміхнулася Карла.— Іншалла.
— А для чого третій офіс?
— Сюрприз,— муркотіла вона.— Ти навіть не уявляєш, які я підготувала сюрпризи, Шантараме.