— Пий, — над ним схилилася Наталі, — пий.
Миле, рідне обличчя…
Він зажмурився, намагаючись вгамувати сльози, витер мокрі щоки і ковтнув теплого пряного напою, який відразу легкою хвилею ринув у тіло, розчиняв, вимивав липкі залишки бруду та жаху. Спалахнуло світло. Різке, земне.? Штепа важко підвівся, човгаючи, підійшов до столу, загасив свої моторошні свічки і почав збирати речі. Його руки трусилися. — Це… перша моя битва з таким супротивником, — пробурмотів він, — думав… нічого не вийде. А він відчував мій страх та невпевненість… Ніяк не бажав підкорятися.
Він опустив сумку на підлогу і витер втомлене мокре обличчя. — Я страшенно боявся, — повторив чаклун, — а він відчував це. Вони завжди відчувають страх та слабкість… Не хотів іти.
Наталі подала чашу і йому, але Штепа відмахнувся.
— Дайте випити чогось… справжнього.
Усе ще блідий, Говоров прошкандибав до шафи, дістав напівпорожню пляшку коньяку і, розхлюпуючи, налив усім по півсклянки.
— Йому не можна…
Штепа взяв свою, випив трьома великими ковтками і простягнув порожню посудину генералові.
— Ще.
Той відкинув порожню пляшку в куток.
— Максе, нехай принесуть нову.
Наталі знову простягнула Сашкові чашу. Івченко, знаючи вже, який ефект дає напій, не відмовлявся й випив до дна погано проціжений холодний відвар, відчуваючи на язиці розпарені травинки. Макс, незграбно присівши біля стільця, зрізав залишки скотча.
— Ну от, ви все бачили, — сказав Штепа генералові.
— Бачив… То було… жахливо.
— Це ніщо порівняно з тим, що чекає на людей, якщо мені не вдасться зупинити Антихриста. — Ви знаєте, я не вірив… Костянтинів натякав на те, що ви… Ну скажіть, як людина при здоровому глузді може повірити в таке?
— А Тінь Люцифера, вона що, галюцинація? Мара?
— Ви про Аномалію? Наші вчені досі губляться в здогадах.
Генерал вийняв зі столу паку газет.
— Ось, гляньте, всюди: Аномалія, Аномалія, Аномалія…
Це вже світова проблема. Вам відомо, що вона зробила зі Смоленськом? Місто знищене вщент, і люди… їх не встигли евакуювати, тому що монстр раптово «стрибнув» вперед. Якщо раніше він висмоктував тепло з оточуючого середовища, то зараз його вже не цікавлять ні електрика, ні інші енергоносії. Зараз Аномалія полює на людей.
Штепа, насупившись, кивнув.
— Так, Тінь Арімана переходить на якісно інший рівень.
Вона вже не потребує підживлення, вона починає відчувати, вона тягнеться до того, хто на неї чекає.
Чаклун помовчав, замислено покрутив склянку і повільно промовив: — Гадаю, якби люди, що трапляються на шляху Аномалії, не боялися б, то вона пройшла б, навіть не помітивши їх. Страх, злоба, ненависть… Душі людські вихлюпують таку кількість емоцій, що Тінь Люцифера не в змозі відмовитися від такого подарунка, вона завжди тягтиметься до такого. Не буде людей — не буде жертв. Евакуюйте всіх, хто може опинитися на її шляху, навіть військових.
— А що, коли вона змінить маршрут?
— Не змінить. Вона йде до озера.
— Куди?
— Невже Костянтинів не передав інформацію, яку отримав від мене? Адже я казав, що Аномалія прямує до Кольського півострова. — Передав, — погодився Говоров, — але зрозумійте, ми ж не могли з ним спілкуватися довго. Володя дав мені основне… Можливо, про дещо промовчав. — Говоров затнувся і, хмурячись, криво посміхнувся.
— Наші люди у ФСБ повідомили, що українці передали їм матеріали по Аномалії. Але досі військове відомство їх не отримало, мабуть, зіграли роль старе суперництво та ревнощі, чорти б їх ухопили…
— Гадаю, річ тут не лише у суперництві, — зазначив Штепа.
— Ви натякаєте на свідомий саботаж? Дурниці… Який їм сенс? — Адже КДБ не що інше, як таємна політична поліція? — Штепа зробив наголос на слові «політична».
— ФСБ, — поправив його генерал, — зараз — ФСБ. То й що?
— А те, що практично всі фінансові й політичні структури профільтровано агентурою таємних масонських організацій. І не лише у вашій країні. Я — посвячений Внутрішнього Кола Чорних Ієрархій, зрештою, всі нитки контролю за масонськими орденами та ложами сходяться до нас, тому мені дещо про це відомо. З військовою розвідкою складніше, до вас не так просто просунути людину за протекцією, для вас важливіші особисті риси працівника. — Мені теж це відомо, — буркнув генерал, — і наша служба, і безліч інших по всьому світу використовують масонську мережу в своїх інтересах.
Штепа криво посміхнувся.
— Свята наївність… Це вони вас використовують. Як у айкідо: треба поступитися, аби супротивник упав. Отож, як і кожна політична структура, ФСБ напхана масонською агентурою, як свідомою, так і тими, кого використовують опосередковано. Це, до речі, стосується і СБУ, але там складніше, оскільки на початку дев’яностих років мережа зазнала значних втрат.
— У нас масони не мають сили, — не надто впевнено заперечив генерал, — їх ще у двадцяті-тридцяті роки повибивали. — Не всіх. Просто вони були добре замасковані. Посудіть, наскільки вони добре укріпилися в державних інституціях, якщо їм сприяв сам Сталін.
— А ми?
— Армія? Ну, тут, як я вже сказав, усе складніше. Армія взагалі й армійська розвідка зокрема не настільки замкнуті кастові системи, як КДБ, з’являється надто багато людей, яких важко контролювати, до того ж втрати підчас операцій вищі… Ну, не мені вам пояснювати, та й у нас мало часу. Зміни в поведінці Аномалії свідчать про те, що вона незабаром може збільшити швидкість. Схоже, я помилявся, насправді вона може бути біля вівтаря не вісімнадцятого, а на добу раніше.
Він на хвильку замислився, а потім, наче зважившись, сказав: — Гаразд, я розповім вам усе. Ви повинні зрозуміти, що затримувати нас тут не можна.
Зустрівшись поглядом з Івченком, чаклун спохмурнів.? — Так, а його треба терміново покласти спати, в нього закінчуються сили.
— Я не засну, — видавив Сашко, — не засну…
— Ще як заснеш. І спатимеш, як немовля, обіцяю тобі.
— Я залишуся.
— Ти можеш упасти, бо живеш на останніх краплях нервової енергії.
— Я залишуся, — вперто мовив Івченко.
Йому дійсно хотілося спати, голова стала зовсім порожньою, і свідомість майже не сприймала дійсність, щоразу втрачаючи сенс розмови чаклуна з генералом. Але Сашко навіть не думав про те, щоб зараз піти. Він щосили стиснув пальці дівчини, і вона ледь не застогнала від болю.
— Я залишуся.
— Гаразд, — повагавшись, згодився Штепа. — Залишайся.
Він попросив у Говорова ще коньяку та кави, дочекався, коли перед ним поставили велику філіжанку з ароматним напоєм і почав говорити. Він розповідав практично те саме, що колись Костянтинову, те, що вже було відоме Сашкові. Але після того, що з ним трапилося, Івченко сприймав усе зовсім інакше. Здивування й недовіри не було. Не було скепсису. Були лише біль і страх. Біль і страх…
Москва, Кремль, 31 грудня 1931 року. 23.25.
«Чому, чому вона зробила це?» — катував себе Йосип.
Він підійшов до вікна і довго дивився, як за м’якою, невагомою завісою снігопаду мерехтіли далекі вогні московських вікон. Тисячі вогнів. Дивно, чому вони досі не сплять? Йосип звик працювати до глибокої ночі чи навіть до ранку, але вони… Адже деяким вставати о п’ятій, аби встигнути на інший кінець міста на ранкову зміну.
«Та сьогодні ж новорічна ніч!»
Він посміхнувся. Зовсім забув. Раніше, і до революції, і якийсь час потому, для Коби то було справжнє свято. Родинне. Йосип, Надя, її брат сиділи за столом у теплому світлі свічок, яке гралося з ялинковими прикрасами. Пили гарне вино, вели неквапливу бесіду, згадуючи минуле, спільних друзів. І ніколи не говорили про справи. Тепер у нього нема родини. Світлана, його улюблениця, надто молода та зайнята собою, Вася, втім, теж, з ними не поговориш. Яків… Йосип ніколи не любив і не був близький зі старшим сином, можливо, тому, що той нагадував йому свою матір, першу дружину Коби.
«Чому вона це зробила?»
Досі Йосип не міг отямитися від її самогубства. Спочатку був у шоці. Адже він її любив. І Надя, Коба те знав, теж любила його. Як вона могла? Як вона могла залишити його сам на сам із ворогами? Всюди, всюди вороги, нема на кого покластися. Виявилося, що вона теж ворог. — Вона зрадила тебе, — сказав якось Друккарга, — вона не схотіла розділити з тобою відповідальність за долю країни і твого народу.
— Вона не політик.
— Вона — твоя дружина, половина єдиного цілого. Своєю смертю вона не тільки залишила тебе самотнім, не тільки дала зайвий козир твоїм недругам, а й відібрала у тебе частину тебе самого.