Костянтинів кивнув.
— Ми також установили, — продовжував академік, — що Аномалія рухається певним курсом, на який не впливають переміщення повітряних мас. Вона йде зі швидкістю вісім — десять вузлів уздовж тридцятого меридіана, точніше, п’ятдесят кілометрів на схід від нього, на різній висоті. Причини змін висоти поки що не встановлено. Підозрюємо, що це якось пов’язане з реакцією Аномалії на енергетичний потенціал об’єктів, які трапляються на її шляху. — Тобто, — поміркувавши, сказав президент, — ми можемо утримувати її на великій висоті, вимикаючи енергію на її маршруті?
Лиховид схилив голову.
— Ми можемо спробувати це зробити… Адже можливості Аномалії практично невідомі. Крім того, електроенергія — це лише один її вид, потенційна енергія вуглеводневого палива, вибухових речовин, сонячна енергія, нарешті, психічна й біологічна енергія самої людини… — Академік розвів руками, зітхнув і втомлено додав: — Принаймні, знаючи, як рухається Аномалія, ми можемо евакуювати населення цих районів… — Цікаво, звідки така впевненість? — пробурмотів міністр оборони, ні до кого конкретно не звертаючись. — Це може бути й випадковістю. Розряджені акумулятори сторожовика ще нічого не доводять.
Президент зморщився.
— Олександре Володимировичу, не заважайте. Продовжуйте, прошу вас, — кивнув він Лиховидові. — Ми теж сумнівалися, — сказав той, — але подивіться. Згідно з отриманою із СБУ інформацією, в турецьких містах Анталія та Ескішехір чотири й три дні тому відповідно трапилися інциденти, схожі на наш випадок. В Анталії це був витік на високовольтній лінії електромереж. Поки здогадалися відключити лінію, за півгодини невідомо куди пішло сто п’ятдесят тисяч кіловат. Спеціалісти не виявили жодних збоїв чи поломок апаратури, не було ніяких аварій. Після вмикання ЛЕП продовжувала працювати в звичайному режимі, причину витоку так і не знайшли. В Ескішехірі вибухнула невелика електропідстанція, ймовірно, через перевантаження. І знову виявлено витік електроенергії, цього разу — сто тисяч кіловат. Уже були й людські жертви — загинуло два чергових електрики. Спеціалісти, які прибули на місце аварії, знайшли їхні тіла в службових приміщеннях. Один забився під стіл, а другий лежав біля вікна з порізаними руками. Судячи з виразу їхніх облич, в останню хвилину вони пережили сильний переляк. Жах. У кабінеті стало тихо. Важко клубочився сигаретний дим, утворюючи дивні різноманітні фігури, які таїли незрозумілу загрозу. Президент відчув, як спітніли його долоні, й механічного провів ними по полірованій поверхні столу. У тиші пролунало неприємне скрипіння.
— Далі, — тихо сказав він.
Лиховид пройшов до столу, взяв із теки кілька машинописних аркушів, подав їх президентові і повернувся до мапи. — Це матеріали турецької преси, — пояснив він. — Із них ми й отримали викладену інформацію. Зверніть увагу: і в Ескішехірі, і в Анталії свідки помітили в небі невелику пляму світла, схожу на світло схованого в хмарах місяця. При цьому в людей, які перебували поблизу Аномалії, виникав непереборний страх. Іноді це відчуття супроводжувалося хвилями холоду, що насувався невідомо звідки й згодом так само раптово зникав. За нашою версією, вона, звичайно, зліплена нашвидкуруч… Так от, за нашою версією атмосферна Аномалія може бути об’єктом, котрий якимось чином всотує з навколишнього середовища й акумулює енергію. Вона буквально висмоктує об’єкти, які трапляються на її шляху, в тому числі й людей… В загальних рисах це щось на кшталт величезної ємності конденсатора і, судячи з турецької інформації, наші гелікоптери для неї — так, закуска на один зуб. — Літаючий конденсатор? — фиркнув хтось із присутніх.
— Дурня!
Академік смикнув головою, в його голосі прозвучало погано приховане роздратування. — Це не дурня, а версія. Поки що найбільш прийнятна. Якщо у вас є ліпша — висловіть її. Зрозумійте, у нас щодо цього немає, практично немає інформації. Ми навіть не можемо спрогнозувати, як поведеться далі Аномалія: чи поступово розпадеться, зникне так само раптово, як з’явилася, чи ростиме й далі, доки однієї чудової миті не станеться викиду енергії, який розтрощить півкраїни. Ви уявляєте собі, що таке одномоментний викид навіть тих двохсотп’ятдесяти тисяч кіловат, які вона «вкрала» у Туреччині?
— Цікаво… — тихо пробуркотів Цвіркун, — цікаво…
Він кілька секунд дивився на мапу, про щось розмірковуючи, а потім запитав: — Якщо Аномалія «висмоктує», як ви казали, будь-яку енергію, в тому числі й потенційну, як це було з акумуляторами та паливними баками сторожовика, тоді чому цього не відбувається з деревами? З рослинністю? З тваринами, нарешті, адже не було виявлено жодного мертвого зайця, жодного птаха. Далі. Якщо Аномалія здатна поглинати сонячну енергію, тоді чому вона взагалі спостерігається? На її місці повинна б бути чорна пляма, яма, адже світло…
Начальник військової розвідки похитав головою і посміхнувся куточками вуст, помітивши як, спохмурнів Лиховид. — Виходить, Аномалія не настільки вже й здатна перетравлювати все підряд, як ви це змальовуєте? Що скажете?
Лиховид розвів руками і чесно визнав:
— Не знаю. Може бути тисяча причин. Можливо, вона й вибирає, можливо, поглинання енергії відбувається не постійно, а періодично, за якимсь графіком… Не знаю.
Він запхав зібгану хустину до кишені, подивився просто у вічі президенту й твердо додав: — Упевнений я лише в одному. Те, із чим ми зіткнулися, — щось особливе. Можливо, воно навіть не належить нашому світові. Не зустрічалося таке раніше. Ані сто, ані тисячу років тому, повірте мені. — Отже, воно небезпечне? — запитав президент по паузі. — Я маю на увазі в глобальному масштабі. — Так, — тихо підтвердив академік, — воно дуже небезпечне. — І це не може бути зброя чи, скажімо, літальний апарат невідомої конструкції?
Лиховид стенув плечима.
— Ось тут я можу впевнено сказати, що такою технікою в найближчі сто років не володітиме жодна держава. Абсолютно ніхто.
— А це означає…
— А це означає, що атмосферна Аномалія не є витвором людини, та й природним явищем, у звичайному розумінні цього слова, теж навряд чи. Ви ж чули записи. Це щось… щось інше.
— Інопланетяни? — підняв брови Шевченко.
Лиховид зробив непевний жест:
— Ми її відсканували, там немає великих твердих часток.
Можливо, лише пил… Спектральний аналіз не показав нічого, що суттєво відрізнялося б від звичайного складу атмосфери.
Таке враження, що це — чиста енергія, котра якимсь чином просто висить у повітрі. Якщо це прибульці, то найекзотичніші з усіх, змальованих у фантастичних романах.
Присутні перезирнулися, коли Лиховид наголосив слово «фантастичних». Академік не вірив у версію про прибульців. — Господи, містика якась, — пробурмотів президент. — Що ж нам робити? Що? — Поки що спостерігати. І ні в якому разі не зачіпати її, принаймні доки Аномалія не перейде до активних агресивних дій.
— Леоніде Дмитровичу… дозвольте?
Похмурий Костянтинів важко підвівся з місця й підійшов до мапи. — Думаю, роль спостерігачів нам не підходить. Не той випадок. Подивіться…
Він вийняв «паркер» і продовжив червону лінію на мапі. Паралельно до тридцятого меридіана. Немов довга гостра швайка, лінія встромилася в Київ.
Костянтинів зітхнув, відклав папери, потер скроні і, відкинувшись у кріслі, заплющив очі. Незважаючи на гіпертонію, генерал не вживав ліків і не міг відмовити собі в каві, хоча б розчинній. Не дивно, що наприкінці дня в нього починала боліти голова. Він підвівся з-за столу, підійшов до шафи й націдив у бокал зо два ковтки коньяку. Повагавшись, усе ж налив з електричного чайника, що стояв на тумбочці, холодної води й кинув у горнятко дві щедрі ложки «галки».
«Зараз би поспати… Годинки зо три».
Учора Володимир Сергійович затримався на роботі й виїхав додому вже по опівночі: як завжди, після свята пролетаріату, що його традиційно організовували комуністи, було багато роботи, а вже о пів на п’яту його розбудили через катастрофу над Одесою. Він сьорбнув коньяку, зробив два великі ковтки кави й знову взявся за папери. Аномалія, Аномалія… Президент розпорядився всі інші справи передати заступникам і працювати лише над нею. От Костянтинів і працював. Але, крім регулярних відомостей про просування таємничого об’єкта на північ, ніякої суттєвої інформації після засідання Ради національної безпеки Костянтинову не надходило. Академік Лиховид зі своїми людьми і вченими інших галузей науки виїхав на місце, проте нічого нового від нього теж поки що не було. «Чорт, невже доведеться евакуювати Київ? Але ж не встигнеш, не встигнеш…» Інформаційна хвиля вже пішла. На журнальному столику росла купа газет, від авторитетних «Фактів», «Комсомолки» та «Дзеркала тижня» до «жовтих» бульварних листків. Найгірше, що матеріали, левова частка яких складалася з чуток та здогадок, уже пішла в Інтернет. Ймовірно, завтра з’являться публікації в закордонній пресі, і кілька відповідних відомств потраплять під приціл іноземних журналістів. Свої, після відповідної «обробки», що її провели з редакторами і власниками видань співробітники СБУ та адміністрації президента, поки що поводилися обережно, а от ті… Костянтинів зітхнув. Прес-служба СБУ працює щосили, складаючи казки для прес-конференцій та брифінгів. Але як довго можна буде приховувати дійсний стан речей, тим більше, що ця чортова штукенція, схоже, дійсно націлилася на Київ…