— Яка ще деталь?
— У розмові між хвальком і адміралом згадувалася планета Кідронія. І ця згадка супроводжувалась аномальним збудженням ментального поля Теслена.
— Наскільки мені відомо, — Головний інженер відкинувся на бильце розвантажувального крісла, — ментальний сенсор не фіксує слів. Ані фонем, ані лексем. Лише емоції. Звідки ж вам відомо, що в розмові між офіцерами згадувалась саме Кідронія? Не Сельва, не Бальсана, не Парма, не Піфія, а саме Кідронія?
— Сенсор зафіксував чітку графіку адміралової аури, сформованої під час розмови. Конкретний малюнок. А в мене є ціла колекція розкодованої та фраґментованої емографіки командуючого Дев'ятим флотом великого адмірала Еарлана Теслена. Сотні тисяч елементів і субелементів. Серед них є такі, що чітко відповідають певним образам і словам. Записаний мухою фрагмент ідентичний еталонному, що відповідає словообразам «планета Кідронія», «кідронійський».
— Шаманите?
— Жодним чином, шефе. Ніякої приблизності й жодних домислювань. Чітке й документоване співпадіння емографіки. Я відповідаю за свої висновки.
— Отже, сержанте, ви вважаєте, що я можу передати цю інформацію, як повністю достовірну? Передати власним кодом і завірити її моїм підписом?
— Можете вказати на мене як на джерело інформації. Я беру відповідальність на себе.
— Не шукайте слави й не знайдете біди, — Головний інженер підніс вказівний палець у напучувальному жесті. — Відповідальність, сержанте, лежить на мені й лише на мені. Я за спини підлеглих ніколи не ховався і тепер не буду. Не сподівайтеся. Тим більше, що нічого екстраординарного чи доленосного ми з вами, на жаль, не довідалися. Від нашого дуже дорогого і складного пристрою прийшло інфи дещиця. Ми знаємо, що підозрюваний у сепаратистських настроях великий адмірал Теслен у «червоній зоні» Шекани розмовляв зі своїм офіцером про Кідронію. Й під час цієї бесіди чомусь напружував свою нервову систему. І що з того? Який у цьому сенс?
Головний інженер помовчав, а потім додав:
— Пацавата планетка ця Кідронія… Я там колись служив. Розрили її, продірявили шахтами як той шматок сиру «ементалю». Там копальні, усюди бісові копальні. І печери непристойної глибини. Чисті тобі безодні. Сепаратисти там і досі жирують, у тих клятих печерах… А борделів пристойних зовсім нема. Навіть у тому їхньому Центральному поселенні. Лише страшні банякоголові клонки на засмальцьованих ліжниках. Кончене задуп'я. Не допусти, Творець, ще колись туди попасти…
Офіс координатора зовнішніх зв'язків
планети Піфії (11КВ23:2),
відомої також, як Магонія і Планета Жінок,
система зірки Рірі (Епсилон Ерідану).
9 семпрарія 416 року Ери Відновлення.
Крізь зоряний пил, крізь темну речовину і мертву прірву промкнувся Голос. Нечутний для жодної із живих істот, невловимий для жодного з приладів, створених розумними расами Галактики, цей Голос пройшов передначальними Шляхами Темряви[8]. Пройшов вимірами і струнами, недосяжними для органічного життя. Голос досягнув надр надзвичайно рідкісного білого мінералу, захованого в танталову капсулу. Десь у Дальньому Космосі, на відстані, неможливій для людської уяви, почав промовляти рідний брат мінералу, Білий Камінь з Родини Найва, який люди свавільно найменували «Третім». Брат почув «Третього». Брат Найва П'ятий відізвався на його голос своїм голосом і вібрацією свого кристалічного єства. Лише її, цю ледь чутну вторинну вібрацію, змогли вловити сенсори танталової капсули.
Сенсори перетворили вібрацію на сигнали, а дешифратор трансформував їх у цифрові ланцюжки. Вони помандрували в секретну мережу зв'язку планети Піфії й, урешті-решт, досягли крихітного персонального комунікатора, імплантованого в черепну кістку високої жінки з темною шкірою. Слова впали на жінку, відірвали її увагу від екрана, на якому хмара павучків-нанороботів клубочилася навколо корпусу недобудованого гіперкрейсера. Витягнутий, сегментований, немов тіло гігантської комахи, цей корпус висів у космічному вакуумі, оплетений темно-фіолетовими кільцями силових перетворювачів.
8
Шляхи Темряви або Темні Шляхи — міжпросторові багатовимірні «нори» на гравітаційних кордонах між «темною» і «світлою» матеріями.