Своїх колеґ археолог побачив наживо лише під час посадки на «човник». До вильоту з Арпікрану їх готували кожного окремо, а на карантинній станції спілкування відбувалося винятково через TVC. І в ньому було більше дослідницької відстороненості, аніж бажання налагодити хоч якісь приятельські стосунки.
Поліцейський слідчий з Тіронії називався Рене Марков. Він, судячи з усього, зовсім не турбувався про косметичне маскування свого біологічного віку і вигляд мав цілком на свої п'ятдесят стандартних. Його рельєфне виразне вольове обличчя псували маленькі, рухомі й низько посаджені очі. Від цих очей на все довкола розбігалися хвилі занепокоєння. Погляд поліцейського ніби попереджував тих, котрі були поруч, плюс усі довколишні предмети: «Це вам тільки здається, що з вами все гаразд. Насправді все навколо дуже занедбане й усюди причаїлося зло». Марков мало розповідав про себе, але вже у першій TCV-розмові з археологом зумів детально розпитати його про дружину, друзів, університетських товаришів, а також про найближчі життєві плани. У спілкуванні тіронієць був простим і без понтів. Він багато жартував і з іронією згадував про свою небайдужість до дорогих звеселяючих напоїв.
З його слів Вольск зрозумів, що на Тіронії у Маркова залишилася дружина, двоє дітей і домашній працівник-клон, який жив з ними на правах члена сім'ї.