Клон уважно подивився на «Ягда», потім замислився.
— Не сумнівайся, я правду кажу, — дотискав аґент. — Мій патрон може все.
— Пане, назвіть мені ім'я вашого патрона.
— Навіщо? Ти його ніколи не чув.
— Ми прості рудокопи, але ми вчились у Знаючих.
Або це здалось «Ягдові», або інтонація голосу клона змінилась. В ньому з'явилось щось неввічливе, навіть зловісне.
— Ти вчився у Знаючих?
— Так, вчився. І якщо ти, напівкровко, зараз спробуєш мене обдурити, називаючи неправильне ім'я, то я про це дізнаюсь. Якщо дуркуватимеш, твоє життя припиниться на цьому місці.
— Але ж… — аґент присів на базальтову брилу. Він вже шкодував, що попхався до цих клятих печер без зброї. Але його так інструктували: «До Підземних треба йти неозброєним». Ось і прийшов.
— Або ти називаєш мені істинне ім'я твого патрона, або тобі смерть, — сказав клон і зняв з пояса плазмовий різак. — Це буде твій вибір, напівкровко. Людині завжди потрібно надавати вибір. Це справедливо, це подобається Велудуману, Держателеві Склепіння. Навіть якщо ти мовчатимеш, то все одно помреш. Ти сказав: «Підземне місто». І тепер для тебе немає шляху назад. Роби вибір.
— Якщо я помру, тебе негайно демонтують.
— Я не боюся смерті. Я вірю у Велудумана, передвічного і благого Держателя Склепіння. Але спочатку нехай спробують мене знайти.
— До твого тіла вмонтовано датчика.
— Знаючі вимкнуть його.
— Вони такі могутні? Чому ж ти в них не попросиш здійснити твою мрію?
— Це гріх.
— Просити?
— Мріяти про нездійсненне. Але ти не кажеш мені імені. Якщо так, тобі доведеться померти, напівкровко. На знак поваги до твоєї матусі, яка працювала на фермі, я дам тобі півхвилини для одної молитви. Починай молитись своїм богам.
— Почекай! Добре… Мого патрона зовуть лорд Теслен. Еарлан Теслен.
— Лорд? Він не лорд, напівкровко. Його викреслили зі списку лордів.
— Навіть так… Й звідки така поінформованість, клоне?
— Ми не усі такі примітивні, як ви думаєте. Знаючі давно вимкнули у деяких із нас обмежувачі інтелекту. А прилади цього не бачать. Погані прилади. Ми дивимося трансляції з Арпікрану і Землі, навіть ходимо у Вірті. Ти назвав правдиве ім'я і тому залишишся жити. А тепер скажи мені: навіщо Тесленові Підземні міста?
— Йому потрібні ваші Знаючі.
— Навіщо?
— Він хоче з ними домовитись.
— Вони вороги імператора.
— Він теж.
— Але вони ворогують з імператором в різний спосіб.
— Він — великий адмірал Зоряного Флоту. Він переміг ящерів на Білих Зірках. Йому видніше.
— То була погана перемога. Майже увесь флот загинув. Залишився один-єдиний крейсер з твоїм адміралом. Краще б тобі не згадувати про Білі Зірки.
— Не тобі судити.
— Так. Не мені. Але Знаючі сказали: погана перемога. Багато горя, мало користі.
— Ти приведеш мене до них?
— А твій патрон здійснить мою мрію?
— Так.
— Присягни на імені твого патрона.
— Присягаю від його імені. Від імені Еарлана Теслена. Так про що ти там мрієш?
— Ще присягни іменем Велудумана, Держателя Склепіння.
— Але ж я не вірю у вашого Велудумана.
— Велудуман від початку Всесвіту тримає всі склепіння у всіх світах. Він триматиме їх до кінця часів. Він чує усіх. Ти ж не хочеш, напівкровко, щоби стеля цього тунелю впала на твою тупу голову? Правда ж?
— Ні, не хочу.
— От, бачиш. Тоді присягай.
— Добре. Присягаю іменем Велудумана… Так що ти там хотів, клоне?
— Я хочу клон жінки імператора.
— …?
— Я повторюю тобі: я хочу одружитись на генетичній копії імператриці Гірінни Модести… Й чого ж це ти так на мене дивишся, воїне Теслена? Ти ж сам казав, що я сильний чоловік. Це правда. Я дуже сильний. Жінкам подобається, коли я їх кохаю. Вони завжди йдуть від мене задоволені і щасливі. Вони потім знову й знову приходять до мене. Я сильний. Я хочу мати за жінку якісну копію імператриці, щоби вона також раділа моїй силі. Хочу мати від неї дітей, подібних до Гірінни. Я бачив її в телевізорі, коли минулого року вони з імператором прилітали на Арпікран. Нам усім це показували на великому екрані. Гірінна Модеста дуже красива жінка. Вона красивіша за жінок тисяча чотириста п'ятдесят третьої та тисяча чотириста п'ятдесят п'ятої серій. Вона красивіша навіть за жінку Зару з тисяча чотириста шістдесят восьмої малотиражної серії, з якою тепер живе доктор Мангус. Імператриця мені відразу сподобалась. Вона мені сниться, і в моїх снах вона кричить від задоволення, коли я її кохаю… — клон закріпив плазмового різака на своєму поясному кронштейні і тяжко зітхнув. — Ось такою є моя заповітна мрія, напівкровко.