— Подивіться самі, сер. Тільки, будь ласка, посуньте трохи вбік ваші харчі.
Фарнебі обережно підняв краєчок сітки, зойкнув і відскочив убік, перевернувши стілець:
— Скриню з посрібленого скла, негайно! І покладіть це на підлогу! Тільки подалі від мене!
Коли нарешті принесли скриню й поклали туди голову, спітнілий Фарнебі повернувся на свій стілець і здалека поглянув на Джерело:
— Що за бридка штука! Невже це голова Емми Марч-мент?!
— Ні, це не її власна голова, — відповіла я. — Проте вона достеменно належала їй. Я бачила, якою була Еммина таємна кімната колись, іще за життя господині. Сила-силенна горщиків, зілля, відьомських книг та амулетів. Емма, безперечно, займалась якимось безглуздим чаклунством, і ця стара голова була найціннішою магічною річчю в її господарстві. Тому Еммин привид був так міцно прив’язаний до неї.
— Чудово, — пан Джонсон черкнув щось у своїй теці. — Бездоганна робота, Карлайл.
— Дякую, сер. Але це наша спільна робота. Кожен брав у ній свою участь.
Фарнебі кисло буркнув:
— Еге ж, цікавий зразок. Такі речі, здається, до вподоби хлопцям з вашого інституту, Джонсоне? Може, візьмете цю голову до себе?
Пан Джонсон легенько всміхнувся:
— На жаль, це заборонено найновішими правилами ДЕПРІК. Джерело слід негайно знищити. Я сам повідомлю власників, що їхній будинок очищено. А ваша команда, Фар-небі, досягла помітного успіху — навіть за цілковитого браку контролю з вашого боку.
Він поплескав нашого керівника по плечу, вийшов за межі залізного бар’єра й попрямував до дверей.
Пан Фарнебі сидів якусь хвилину мовчки, а потім заговорив до Теда, що схвильовано тупцяв на місці поруч із ним:
— Це ваша провина, Дейлі. Ви старший у команді. Ви повинні були не зводити очей з панни Карлайл. Ставлю вам п’ять мінусів.
Я аж спалахнула гнівом, коли побачила, як знітився Тед.
— Пробачте, сер, — утрутилась я. — Команда виконала завдання. Наші дії були цілком правильні.
— Я так не вважаю, — заперечив Фарнебі. — І взагалі це вас не стосується. Збираймо речі.
Він махнув мені рукою, щоб я забиралась, і відсьорбнув зі своєї баклаги. Проте я наполягала на своєму:
— Я не мала часу на ваші поради. Я мала виявити місце, де сховане Джерело, до того як привид зникне. Це найголовніше, й тут кожна мить вирішальна. І ваші агенти спочатку діяли дуже ефективно. Вони допомогли мені знайти таємну кімнату, а Дейв навіть допомагав відігнати ГЬстю. Ви самі колись були агентом, сер, і мусите пам’ятати, що рішення часом доводиться приймати просто на місці. До того ж це вчить довіряти своїм товаришам. Хіба не так, Теде?
Я обернулась, однак Теда поряд уже не було: він тяг до виходу торбину з залізними стружками.
—Тіно? — питала я далі. — Дейве?
Тіна саме пакувала до торбин соляні бомби, а Дейв прибирав з підлоги залізні ланцюги. Обоє мовчали, заклопотані роботою, й не звертали на мене жодної уваги.
На мене зненацька насунулась тінь — це Фарнебі перекрив своїм черевом ліхтарне світло, підводячись зі стільця. Його очиці, схожі перед тим на дві родзинки, тепер виблискували холодно й люто, наче дві друзки чорного скла. Я позадкувала. мимоволі хапаючись за рапіру.
— Мені відомо, де ви працювали раніше, панно Карлайл, — почав Фарнебі. — Відомо, чому ви звикли чинити саме так. І мені дивно, чому ДЕПРІК досі не розігнав оту вашу мізерну, жалюгідну компанію. Агенція, якою керують діти? Що за дурниця! Нічого, їй скоро настане кінець, запам’ятайте мої слова. І не забувайте, панно Карлайл, що ви вже не працюєте в «Локвуда й К°». А одержуючи роботу в «Ротвелі», ви потрапляєте до справжньої, пристойної агенції, де діти повинні знати своє місце. Якщо ви хочете, щоб ми й надалі звертались до вас, то будьте ласкаві мовчати й виконувати те, що вам кажуть. Я зрозуміло все пояснив?
—Так. сер, — процідила я крізь стиснуті зуби.
— Чудово. А тепер доведіть, що ви все зрозуміли, й завершіть свою нинішню роботу як слід. Як уже сказав пан Джон-сон, згідно з найновішими правилами ДЕПРІК, усі Джерела привидів Другого Типу повинні негайно знищуватись, щоб не просочитись на чорний ринок небезпечних артефактів, — він обережно торкнув скляну скриню носаком свого черевика. — Візьміть цю муміфіковану голову, відвезіть до «Крематорію Фіттес» і простежте за тим, як її спалять.
Я вирячилась на нього:
— Ви хочете, щоб я поїхала до Клеркенвела? Зараз, о четвертій годині ночі?!
—Так буде навіть краще. Крематорій працює цілодобово. Завтра привезіть мені довідку про утилізацію Джерела, й тоді я заплачу вам за нинішню роботу. Не раніше. А вас, — він обернувся до хвацької трійці своїх агентів, — я хотів відпустити додому, та якщо панна Карлайл має таку високу думку про ваші Таланти, ми вирушимо на ще одне завдання. ІЬдаю, нам саме вистачить часу, щоб розібратися з Перевертнем на кладовищі Гайґейт. Я відвезу вас туди. Закінчуйте збори!