— Ніколи. Щоправда, знавець із мене ніякий. Може, щось таке знайшлося б у Чорній Бібліотеці в Будинку Фіттес — там багато цікавого, та хто ж нас туди пустить... — Кіпс умостився зручніше на стільці й провадив: — Дивно мені.
що цією Тінню не цікавляться мудрагелі з Інституту Ротвела. Таку цікаву річ і отак проґавити...
Локвуд кивнув. У його очах зблиснув недобрий вогник:
— Еге ж. Отакі вони недотепи.
Чайник закипів, і ГЬллі заходилася готувати какао. Кіпс вирушив допомагати їй. Джордж. обнишпоривши буфети за прилавком, дістав звідти чипси й шоколадки. За хвилину наш опівнічний бенкет уже тривав на повну силу за «штабним» столом у кутку.
Цей перепочинок підбадьорив усіх, а Локвудові не тільки поліпшив, а й ніби перемкнув настрій. Локвуд, щоправда, завжди вмів отак несподівано перемикатись: зараз просто перед моїми очима він ставав енергійнішим, захопленим якоюсь новою думкою. А я? їла й пила собі, як решта моїх колег, і почувалась трохи краще. Саме «трохи», бо в мене після пригоди на церковному дворі ніяк не виходила з голови Тінь, що крадеться. Локвуд зачекав, поки ми всі заспокоїмось, тоді випростався й заговорив:
— Гаразд. У мене є для вас пропозиція. Може, вона й здасться вам божевільною, але все ж таки вислухайте мене. Зустріч із Тінню багато що змінила для мене. Надто вже химерна була ця Тінь, надто вже... інакша, не схожа на жодного з відомих мені привидів. Тож я думаю, що ми повинні завдати удару у відповідь.
— Яким чином? — запитав Кіпс. — Поставити на цю Тінь пастку? І загнати її туди залізною палицею й соляними бомбами?
— Ні,—Локвуд поглянув на годинник. — Насправді я пропоную вам влаштувати напад на Інститут Ротвела. Впродовж, скажімо, найближчої години.
— Що?! — здивувався Кіпс, незнайомий з Локвудовими витівками. А ми, що чудово знались на цих витівках, мовчали й сьорбали собі какао. — Що?! Ану, повтори ще раз!
— Я запланував це ще до того, як ми сюди приїхали, — провадив Локвуд. — А нещодавній візит Стіва Ротвела лише підтвердив моє рішення. Правду кажучи, я сподівався завітати до Інституту вже після того, як ми закінчимо роботу в Олдбері-Касл, однак поява Тіні переплутала всі мої наміри... Почнімо з того, що роботи тут ще сила-силенна. Коли ми її завершимо — а це станеться не раніше, ніж у середині наступного тижня, — закінчать свою роботу й мудрагелі з Інституту. Інакше навіщо приїздити сюди самому Стіву Ротвелу, як не контролювати якийсь завершальний експеримент?
Кіпс тим часом крутив у пальцях чипси з креветками й дивився на них так, ніби вони містили всі таємниці простору й часу.
— І що ж тут діється? — запитав він. —Тобто... в Інституті?
— Оце ми й повинні з’ясувати. Я вже розповідав тобі, Квіле, що в Люсі вкрали рідкісний і цінний артефакт—череп. Розповідав і про пана Джонсона, і про їхній з Ротвелом зв’язок із чорним ринком артефактів. Ми вже знаємо, що всі викрадені й скуплені ними Джерела зберігаються в одному з відділів Інституту — тільки дотепер ще не знали, в якому саме. А коли юний Скіннер розповів нам про навалу привидів в Олдбері-Касл, у мене в голові пролунав тривожний дзвіночок. У звичайнісінькому селі несподівано з’являється скупчення духів — по сусідству з відділом Інституту Ротвела. Гарольд Мейлер прохопився Люсі, що потужні Джерела викрадають із Клеркенвела протягом останніх трьох місяців — приблизно відтоді, як розпочалась ця тутешня навала. Кілька разів було згадано про «місце крові», а ві дділ Інституту стоїть саме на колишньому бойовищі. Надто вже багато збігів, мушу вам сказати.
— Є ще один збіг, — обізвався Джордж. — Уся ця історія розпочалася невдовзі після того, як ми впорались із навалою в Челсі... Кіпсе, ти їстимеш нарешті ці чипси? Якщо не хочеш, то віддай їх краще мені.
— До речі, історія в Челсі — ще одна причина, з якої я вирішив запросити тебе, Квіле, — провадив Локвуд. — Ти тоді був разом з нами. Якщо група співробітників Інституту Ротвела стривожила привидів у Челсі, то й тут це зробили саме вони. Зокрема розбудили й Тінь, що крадеться. Тінь, що заряджає енергією інших привидів, просто проходячи повз них! Це справді жахливо. Ми повинні розібратися у цій справі!
— До того ж це допоможе з'ясувати суть самої Проблеми. — підхопив Джордж. — Пригадайте мою мапу в кухні на Портленд-Роу! Там видно, що навала привидів поширюється країною колами, наче пошесть. А будь-яку пошесть хтось повинен переносити. Цю пошесть, можливо, переносить Тінь, що крадеться. А якщо таких Тіней багато? Може, саме вони й винні в таких навалах?
— Я не сказав би, що мені до вподоби Стів Ротвел, — повільно процідив Кіпс, — та навіщо його відразу в усьому звинувачувати?