По всій її довжині тяглись три металеві столи, біля яких стояли стільці й візки на коліщатках. На самих столах, оточені залізними ланцюгами, стояли склянки, пробірки, мензурки. скручені петлями металеві рурки, газові пальники й котушки електромагнітів. Деякі склянки були маленькі, деякі — величезні, та всі вони мерехтіли потойбічним світлом. Усередині склянок можна було розгледіти Джерела, що випромінювали це світло крізь брудне посріблене скло: пожовклі щелепи, тазові кістки, ребра, шматки черепів, іржаві рештки заліза, які були колись шоломами, руків’ями мечів або налокітниками. Це все були психологічні артефакти, що збереглись на тутешньому бойовищі; крім Джерел, у склянках видніли й пов’язані з ними привиди. На металевих стінах лабораторії виблискували світлі плями — мертвотно-блакитні, лиховісно-зелені, нудотно-жовті. І всі ці склянки стояли тут не просто так — над кожною з них проводився якийсь експеримент: одну з них розігрівали, другу заморожували, третю піддавали електролізу... За склом нуртувала ектоплазма — я бачила сліди спотворених, викривлених, закручених у вихорі облич. Усі склянки були запечатані, тому примарних голосів я не чула, хоч і відчувала, звісно, їхню силу.
— Ти тільки поглянь... — вражено промовив Кіпс.
— Точнісінько як у моїй спальні, — присвиснув Джордж.
Локвуд поглянув на скляну колбу над пальником, у якій кипіла й бралася бульбашками фіолетова плазма:
— Поясніть, будь ласка, що вони тут роблять?
— ГЬловним чином досліджують ектоплазму, — відповів Джордж. — Перевіряють, як вона реагує на спеку, на холод... Ось тут, погляньте, Джерело помістили у вакуум. Це вже цікаво. Подивіться, як розвіюється плазма... А цього духа вони намагаються гальванізувати — пробудити за допомогою серії електричних розрядів, — Джордж хитнув головою. — Марна праця. Я вже пробував це з нашим черепом. На плазму електричний струм не діє. Тільки дратує самого Гостя.
Свій череп, про який щойно згадав Джордж. я намагалась почути з першої ж миті, як опинилась у лабораторії, проте поки що марно. Зараз я стояла й дивилась на центрифугу, яку з шаленою швидкістю розкручував ув’язнений у ній привид.
— Так не можна, — скривилась я. — Це... огидно.
— Я роблю таке вже не перший рік. — позирнув на мене Джордж.
— Ти все одно не переконаєш мене...
— Це не зовсім так, Люсі, — втрутився Локвуд. — Це просто спроби проникнути в сутність Проблеми. Знайти джерело сили, яка керує привидами. Так, часом ці експерименти трохи неприємні, однак нічого огидного в них немає.
Я не стала відповідати йому. Я знала, як Локвуд ненавидить привидів, та й Джордж не відчував до них ані крихти симпатії. Зі мною ж усе було не так просто... Я оглянула столи, захаращені ручками, записниками, термометрами й рядами пробірок. Сама не знаю чому, я зненацька пригадала таємну7 кімнату Емми Марчмент. І, як на мене, ота відьомська майстерня початку7 вісімнадцятого століття, з усіма її горщиками, зіллям та іншим чаклунським мотлохом, майже не відрізнялась від обладнаної якнайсучаснішою технікою лабораторії Інституту Ротвела.
— Еге ж. працюють вони завзято, — зауважив Локвуд. — Експерименти в самісінькому розпалі. Цікаво одне: де самі експериментатори?
— Загляньмо краще за оті двері, — буркнув Кіпс. — Може, там діється щось іще цікавіше?
Він мав цілковиту рацію. Тож ми, не затримуючись у лабораторії з усіма її моторошними чудесами, рушили до дверей, що вели до другої половини ангара. Дорогою Джордж раптово підскочив до столу й вигукнув:
— Ось! Саме це я й сподівався знайти!
ГЬллі вирячилась на контейнер, біля якого він зупинився: — Що? Закам’янілу тазову кістку?
— Сама ти тазова кістка! — не витримав Джордж. — Оці недокурки! — Він підняв склянку, яка правила тут за попільничку. й хутко нюхнув. — Саме вони! Підгорілі грінки з карамеллю — «Перське світло»! Ті самі, що в підвалі під магазином Ейкмерів. Тепер зрозуміло, що ми маємо справу з нашими давніми знайомими з Челсі!
— Не розумію, чому це так тішить тебе, — понуро озвався Кіпс. — Може, заглянемо нарешті за двері?
Як я вже казала, перегородка з дверима ділила ангар приблизно навпіл. Зазирнувши за двері, я побачила, що другу половину лабораторії можна було вважати за віддзеркалення першої — за винятком круглого отвору в стіні, що був початком тунелю, який поєднував ангар з якоюсь іншою частиною комплексу.