— Ото й була Тінь, що крадеться, — пояснила я. — Ні, тільки нічого не питай. Потім усе тобі розкажемо... А що сталося далі?
— Сталося те, — обізвався Кіпс із трави, — що Джордж здурів.
Джордж зняв окуляри й протер очі.
— Я не знав, що то Тінь, — сказав він. — Зате чудово розумів, що то за коло. Був певен, що ви лежите там мертві... Куди й поділося моє заціпеніння! Я... трохи розсердився. Уже й не тямив, що роблю. Аж бачу — стою й жбурляюсь каністрами в тих мудрагелів... — Він скрушно зітхнув. — Отаке-то. Добре, що все вийшло як слід.
— А якби не вийшло? — запитав Локвуд, дивлячись на вогняне пекло, що вже підбиралось проходами до арсеналу з його запасами бомб та каністр із магнієм.
— Ми ж усе одно думали, що ви померли, — відповів Джордж. — От і засмутились.
Цієї миті прогримів страшенний, нечуваний досі вибух. Він стер із землі всі рештки дослідницького центру Інституту Ротвела, на місці яких спалахнув буйноцвіт сліпучо-білого полум’я.
—Люсі,—мовив Локвуд.—Наступного разу, коли Джордж захоче взяти собі останній коржик, то нагадай, щоб я дозволив йому це зробити.
— Нехай бере собі хоч увесь пакунок, — відповіла я.
Ми вп’ятьох сиділи на вершині пагорба й милувалися пожежею. За далекими горами на сході вже розвиднялось. Попіл, що вкривав поле, виблискував у перших сонячних промінцях, наче та паморозь.
Понад тисяча* років — відтоді, як останній крук додзьобав кістки вікінгів та саксів, що залишились після давньої битви. — про село Олдбері-Касл майже ніхто не пам’ятав. Так тривало багато століть. Навіть нещодавня навала привидів не привернула до цих місць особливої уваги. Проте все змінилося, тільки-но стався «нещасний випадок в Інституті Ротвела» — саме так газети назвали те, що сталося тієї незабутньої для нас ночі. За мить і село, і його околиці стали найвідомішим місцем на всю Англію.
Реакція на ці події була миттєвою. Пів на дев’яту ранку, тобто десь через три години після вибухів, що освітили все небо аж до обрію, коли над лісами й пагорбами ще курився густий дим. у селі з’явились перші автомобілі. З кожною хвилиною їх наїжджало дедалі більше. Легковики, вантажівки, фургони, повні співробітників ДЕПРІК, агентів «Ротвел» та озброєних полісменів, не гальмуючи мчали через ліс на схід. За ними невдовзі нагодились і репортери, й після їхньої появи ДЕПРІК обгородив село кордоном. Один контрольний пункт влаштували біля містка на західному боці луки, другий — на сході, біля гаю. Виставили охорону, що не пропускала через кордон нікого.
Нас це аж ніяк не засмутило, бо ми так натомились, що не могли вже нікуди йти. Того дня ми проспали до полудня, а тоді посідали в пивничці готелю «Захід сонця», далі від чужих очей.
Раз по раз до пивнички просочувались новини. їх приносили з собою співробітники ДЕПРІК, що заходили підживитись кухлем пива з бутербродом. Денні Скіннер з батьком уважно прислухались до їхніх розмов, а потім ділились почутим з нами, тож загалом ми добре уявляли, що там діялось.
Аварійні команди розбирали уламки дослідницького відділу Інституту Ротвела. Всі руїни було взято під охорону, проте невдовзі стало відомо, що на місці колишнього центрального блоку і в сусідніх ангарах було знайдено зразки «забороненої зброї», яка, радше за все, й спричинила вибухи та пожежу. Ще сенсаційнішою стала новина про те, що сам Стів Ротвел зник невідомо куди. Його, до речі, поки що вважали єдиним загиблим. В околицях відділу інституту вдалося розшукати кількох уцілілих лаборантів, і зараз їх допитувала поліція.
— Скоро вони й нас покличуть на допит, — понуро зауважив Кіпс, сидячи біля каміна. Його черепаше підборіддя ховалося за високим коміром светра. Обличчя набрякло і вкрилось подряпинами. Наші обличчя, гадаю, навряд чи мали кращий вигляд. Усі ми скидалися на перезрілі, потоптані ногами яблука-падалки.
Локвуд саме грав у карти з ІЬллі. Він хитнув головою, скривився й промовив, потерши собі шию:
— Думаю, що з нами все обійдеться. Те, чим займався тут Ротвел, — це тяжкий злочин: таємне виготовлення зброї, зокрема бомб з привидами, які було застосовано минулого року, під час карнавалу. А ще й залізне коло... Навряд чи Джонсон та інші щиро зізнаються в тому, що насправді сталось минулої ночі. Принаймні попервах. Хоча це залежить ще й від того, скільки всього вціліло після пожежі...