—Т\т тихо. Довкола ані душі. Про що ви хотіли розповісти мені?
— Про те, що сталось минулої ночі, — пояснила я. — Про інститут.
— Про інститут? — Барнс пригладив вуса й подивився кудись у далечінь. — Що ж... Розслідування вже триває. Там уночі стався якийсь нещасний випадок — це все, що я можу сказати вам.
— Насправді то був не зовсім нещасний випадок...—почав Локвуд.
— Ну, тоді це був науковий експеримент, що призвів до катастрофи, — перервав його інспектор. —Я чув. що не обійшлося без жертв.
— Так! А Стів Ротвел...
— Я хотів би розповісти вам більше. — перервав Барнс тепер уже мене. — Слово честі, хотів би. Розумію вашу цікавість, але й сам, на жаль, не знаю нічого, крім того, що сказав.
Ми поглянули на нього.
— А вам про це відомо ще менше.
— Ну... — спохмурнів Локвуд.
— Вас там і близько не було, — провадив Барнс.
— Е-е... насправді...
— Насправді ви знищували привидів в Олдбері-Касл, і ця справа ніяк не стосується того, що трапилось в інституті. Вас анітрохи не цікавлять ні Ротвел. ні його інститут, ви навіть не бачили його лабораторій, і якщо у вас є хоч рештка здорового глузду, ви саме так і казатимете будь-кому, хто надумає вас питати. І тим, хто не надумає, — теж. На вашому місці я сам постарався б довести це до відома всіх і кожного. Ви зрозуміли мене, пане Локвуде? А ви. панно Карлайл? — Барнс поглянув на нас утомленими, розчервонілими очима. — Одне із завдань ДЕПРІК — охорона агентів від будь-яких прикрощів. Навіть таких набридливих агентів, як ви. Я не хочу прокинутись одного ранку й почути, що минулої ночі трапилося ще чотири нещасні випадки на Портленд-Роу. Після цього мої улюблені варені яйця мені й до рота не полізуть.
Локвуд позирнув на мене й зітхнув.
— Дякую, інспекторе, — голосно промовив він. — Ви все до ладу пояснили нам. Шкода, що ми не можемо допомогти вам у розслідуванні з інститутом. Боюся, що ми так ніколи й не дізнаємось, що там сталось насправді.
— Отож-бо. — примирливо кивнув Барнс. — Ніколи.
Ми залишились в Олдбері-Касл ще на дві ночі, щоб очистити село від залишків скупчення привидів, хоч робили це, так би мовити, без особливого завзяття. Як зауважив раніше пан Скіннер. селяни могли тепер спати спокійно. Після знищення залізного кола у відділі Інституту Ротвела й припинення візитів загадкової Тіні, що крадеться, тутешні ГЬсті заспокоїлись. Більша їхня частина зникла, а ті, що залишились, поводились уже не так войовничо. Щоб жителі села не пов'язували це з катастрофою в інституті, ми робили все, щоб перемога над привидами здавалась тільки нашою заслугою. Ми галасували, гриміли, підривали соляні бомби, щоб удати бурхливу діяльність, а потім тихенько повертались до готелю, де пили собі чай і грали в карти.
Вранці нашого п’ятого дня в Олдбері-Касл угамувався й шарварок на місці колишнього відділу інституту. Більша частина автомобілів ДЕПРІК повернулась до Лондона; кордони круг села було знято. Тоді ж на селі остаточно закріпилася наша героїчна слава. Від колишньої навали в околицях залишилось кілька кволих Перших Типів, і це вже не було причиною, щоб далі тут затримуватись. Найбільше хотілось вибратися звідси Кіпсові, бо дві останні ночі йому доводилось вибирати — чи він спатиме в одному ліжку з Джорд-жем, чи в коморі разом з черепом (не знаю чому, але череп щоразу більше припадав йому до душі). Та й усім нам, правду кажучи, кортіло додому. До станції нас випроводжало мало не ціле село, а на чолі процесії гордовито крокував Денні Скіннер. На дорогу нам дали свіжих овочів, а Локвуд дістав ще й конверт із грошима — платню за роботу від вдячних селян. Діти надягли нам на голови віночки з польових квітів. А коли потяг рушив, селяни ще довго вимахували нам услід носовичками.
Дорогою додому я сиділа навпроти Локвуда. Він страшенно зблід і натомився. Відтоді, як ми разом побували в інституті, ми жодного разу не розмовляли про те. що з нами сталось, та в наших поглядах, коли вони зустрічались, проглядало щось таке, чого не можна вимовити словами.
Ми усміхались одне до одного й милувались довколишніми лісами та полями. Довкола буяла весна. Далеко на сході, над горами, ще довго курився стовп диму. Запах цього диму ми занесли й до купе, тож хоч як старанно Голлі відчиняла вікно, він так і не вивітрився аж до самісінького Лондона.
— Так. — сказав Локвуд. — Ще одне розслідування успішно заховане під сукно. — Він жбурнув газету на стіл і простяг руку по свіжу грінку. — Старий Барнс — майстер на такі штучки. Увесь цей шарварок довкола забороненої зброї дозволяє йому мовчати про єдину справді важливу річ — залізне коло. А це означає, що він мовчатиме й про нашу причетність до цієї справи.