Я поглянула на нього.
— З найкращим Слухом, — додав він.
Я не відповіла нічого.
Локвуд засовався на стільці:
— Ну... от я й подумав, що ти, можливо, погодишся допомогти нам. Як вільнонайманий агент... У тебе, врешті-решт кінцем, найкращий Слуху Лондоні.
Час нарешті припинив викидати коники й побіг із звичайною швидкістю. Я повернулась у нинішній день і зацікавлено спитала:
— А що це за справа?
— Я ще й сам не знаю.
Я спохмурніла:
— Як це? Сам не знаєш і затягаєш мене?
— Справа дуже важка й небезпечна. Це єдине, що я можу сказати. Пенелопа Фіттес збирає нас... тобто мене. Джорджа й Голлі, але ти, якщо погодишся, теж можеш приєднатись, — завтра вранці в будинку своєї агенції. Ти ж знаєш, якою самітницею вона стала, а надто після того карнавалу. Якщо вже вона запрошує нас, то справа мусить бути надзвичайна.
— І все ж таки я не розумію... Чому вона хоче доручити цю справу саме валі? У неї є мільйон власних агентів!
— Ти знову за своє... Не знаю, Люсі. Та якщо ми впораємось із цим завданням, у нас з’явиться чимало нових вигідних замовлень.
— У вас — звичайно. Але ж я більше не працюю в агенції «Локвуд і К°»!
— Я це чудово пам’ятаю. Але хіба ти не працюєш з іншими агенціями? До того ж — вельми успішно?
— Так, працюю, й тобі самому це відомо. Але...
— То в чому тут різниця?
— Не тисни на мене, Локвуде. Ти добре знаєш, у чому тут для мене різниця.
Я рвучко підхопилась, узяла вологий рушник і накинула його на склянку з привидом, щоб не бачити його бридкої пики. Хоч мені було видно череп лише краєчком ока, він корчив такі гримаси, що я просто не витримала.
Покінчивши з черепом, я знову сіла на ліжко й запитала:
— То про що ми розмовляли?
— Я не збираюсь тиснути на тебе, Люсі, — провадив Локвуд. — Я розумію, як це все недоладно — вдертись отак до тебе зі своїми пропозиціями... Та якщо ти досі побоюєшся. що можеш завдати нам шкоди, то ризик цього вкрай малий. Майже нульовий. Я розумію, як ти вагалася кілька місяців тому, але зараз — я певен — ти чудово контролюєш свій Талант. Тож я не думаю, що він може хоч чимось загрожувати нам. Я розумію, як це злякало тебе. Тому ти й покинула нас так швидко — й ця розлука була для тебе так само тяжка, як і для нас усіх. Проте годі ворушити минуле... Ми всі тоді зазнали удару. Я не вдаватиму, ніби нам було легко після того, як ти пішла... Джорджа це просто-таки підкосило... — Він трохи помовчав і кивнув головою. — Та й тобі, напевно, ще досі прикро. Скажу правду, всім нам буде нелегко знову працювати єдиною командою. А тобі — насамперед. Проте я думаю, що ти, Люсі, подолаєш ці труднощі. Тим паче, що йдеться про одну-єдину ніч — і все... Просто допоможи нам. Хтозна, може, після цього нам усім стане трохи легше... Хтозна...
Він поглянув на мене водночас і з сумом, і з надією, а далі потупився й заходився роздивлятись свої долоні. Він сказав усе, що хотів, і більш не мав чого додати. Я теж втупилась у свої руки — уважно оглянула й подряпини на кісточках пальців, і плями від магнію на обличчі, й чорні цятки від залізних стружок на шкірі, й крупинки солі під нігтями... Що тут було сказати? Навіть Костомаха-Фло, напевно, старанніше доглядає за своїми руками, а їй без упину доводиться порпатись у мулі, шукаючи артефакти на продаж. Череп мав рацію: зараз я не в найкращій формі. Тоді, взимку, я облишила стежити за собою — нехай собі буде так, яке...
Ба ні! За своїм Талантом я аж ніяк не облишила стежити. Чи краще я зараз контролюю його? Гадаю, що так: постійна робота з дорослими керівниками стала для мене доброю школою, й тепер я ніколи не втрачала самовладання. То, може, спробувати? Лише на одну ніч — усе повинно бути гаразд...
Можливо, мені варто допомогти їм. Цим я хоч трохи спокутую свою провину за те, що покинула їх.
Я знову поглянула на Локвуда: він сидів згорблений, з похнюпленою головою. Таким щирим і вразливим я ще ніколи його не бачила. Я розуміла, як нелегко було йому прийти до мене після того, що я зробила.
— Єй інші агенти-слухачі, — сказала я. —Аж ніяк не гірші.
— Хто, наприклад?
— Хоча б Кейт Ґодвін.
— Облиш! Вона й половини твого Слуху не варта!
— То є ще Леора Джонс із «Ґрімбла», Меліта Кевендіш із «Ротвела»...
— Незгірші за тебе агенти?! Ти хоч сама в це віриш? Тоді скажи, хто з них іще приятелює з балакучим черепом?
— Я не приятелюю з ним!
Локвуд скривився:
— Хай буде так. Але ж вони не вільнонаймані агенти!
Це була правда. Правда від початку до кінця. Правду кажучи, всі ці дівчата й справді не могли дорівнятись до мене. Крім мене, за всю історію Проблеми існувала тільки одна людина, здатна розмовляти з привидами, — Маріса Фіттес. Проте вона давно вже померла... Я трохи помовчала.