— Похмуре місце, — сказала я Джорджеві, що саме пробирався повз мене з важкою торбиною.
— Еге ж. Тут поліція знайшла гомілкову кістку — в підставці для парасольок. Готуймось краще до ночі. Допоможеш нам? Чи це не передбачено твоїм контрактом?
Я вже розтулила рота, щоб відповісти, та врешті промовчала. Джордж має рацію: нема чого ледачкувати. Я відкрила свої торбини і взялася до роботи.
Слід сказати, що зараз ми працювали згідно з інструкцією. За кілька хвилин після прибуття ми вже розставили всі захисні бар’єри: залізне коло на кухні, ще одне коло біля сходів, усередині кожного з них—торбинки з сіллю та залізними стружками. По всіх кімнатах ми запалили свічки, поставили на сходи недогарки, чутливі до коливань повітря. Працювали ми дружно й спритно. І Кіпс не дуже бурчав, і Голлі Манро вправлялася спритніше, ніж чотири місяці тому. Я так само помітила, що працювати разом з колишніми колегами мені легше, ніж розмовляти з ними, і з охотою взялася до звичної роботи. Усе гаразд. Врешті-решт, їм потрібен мій Талант, а не розмови.
Коли все було готово, а сонце сіло за обрій, ми пішли будинком нарізно, вимірюючи температуру повітря й зосереджуючись на атмосфері, що панувала тут. Не працював лише Кіпс — він сидів, підібгавши ноги, на кухні, пив гаряче какао й читав газету. Без свого Таланту він уже не годився для будь-яких психологічних розслідувань.
Насамперед я відзначила, що будинок Ґапі був невеличкий. На першому поверсі було лише чотири кімнати — передпокій.
вітальня. їдальня та кухня. На другому поверсі — довгий вузький сходовий майданчик, обабіч його — дві спальні, а між ними — ванна кімната. Під сходами — ще одні сходи, кам'яні, що вели в підвал, облицьований бетоном. Було ще й горище — не застелене дошками й геть порожнє. Загалом будинок був досить-таки сучасний, із тонкими, наче з картону. стінами й подвійними шибками у вікнах. Усі меблі з нього вивезли, всі оздоби зі стін прибрали. Жодних таємних закапелків — і все гаразд із психологічної точки зору. Джордж переходив з кімнати до кімнати — і гучно, як рекламний агент, оголошував, яку саме рештку пана Данна було знайдено в цьому місці. Та, попри всі ці моторошні подробиці, в будинку все залишалось напрочуд тихо.
Незважаючи на репутацію будинку, почувались ми в ньому цілком упевнено: кімнат—лише дев'ять, нас — п’ятеро, зброї вистачає. До того ж ми постійно стикаємось одне з одним, переходячи з кімнати до кімнати. Ніхто не зникає з чужих очей довше, ніж на кілька секунд. До найближчого залізного кола — кілька кроків. Усе це додавало нам завзяття.
Проте день іще не скінчився.
Мене заттікавила кухня. З огляду на те, що тут відбулося, саме вона мала стати головним джерелом надприродної сили. Я довго стояла тут, уважно слухаючи й придивляючись до старомодної обстанови—дерев’яних кухонних столів, під якими стояли шафки гірчичного кольору. Біля широкого вікна на тоненьких ніжках притулилась металева мийка, вкрита темними плямами. Стіни було вкрито шпалерами з брунатно-помаранчевими квіточками, підлогу застелено так само брунатним лінолеумом. Було помітно, що цей лінолеум колись піднімали — це, напевно, тридцять років тому робила поліція, здійснюючи розшук. Комірчина для харчів у кутку стояла порожня, тільки на полицях видніли темні кола від банок і бляшанок.
З кухні вели троє дверей — до садка, передпокою та їдальні. їдальня була маленька, квадратна, сполучена лише з кухнею.
Я зосередилася. Скільки ж тут звуків! Ось Кіпс зашелестів своєю газетою. ГЬллі вирушила до підвалу. Локвуд вирушив сходами нагору... А гце до мене долинув ледь-ледь вловимий, надприродний, прихований потойбічний шум.
— Ти чув? — спитала я в Кіпса.
Він сидів усередині залізного кола, опершись об торбини з сіллю, і у відповідь лише хитнув головою.
Дарма я його запитала про це. Такі речі можуть почути тільки агенти з найкращим Слухом. Саме цим ми й вирізняємося серед інших. І покладаємося тільки на себе... Я заплющила очі й знову прислухалася до звуків, які линули не звідси.
— Бачу, ти знову повернулася до них, — несподівано мовив Кіпс. — Не втрималася?
Розплющивши очі, я обернулася до нього: