З самого тунелю віяло холодом, а зсередини лунав знайомий потойбічний шум, серед якого знову було виразно чути людський вереск.
Стара колія видніла тільки поблизу мішків; penny її ховав збитий із грубих доіцок поміст, що сягав країв платформи й ніби розширював її. Саме тут і юрмились торговці, що з криками та лайкою пробивались ближче до столу, який стояв посередині помосту.
Стіл був яскраво освітлений численними свічками, а за ним сиділи двоє — їх я розпізнала вже здалеку: огрядна плечиста жінка й низенький товстунчик у капелюсі з широкими крисами. Так. то були Аделаїда Вінкмен та її син Леопольд — найвідоміші на лондонському чорному ринку перекупи.
Один за одним торговці підходили до їхнього столу, показували свій крам, одержували — чи не одержували — за нього гроші і йшли собі. Я чула, як бряжчать монети. Біля стола височіли троє кремезних чолов’яг-охоронців. Примруживши очі. я подумала, що саме вони могли вбити Гкрольда Мейлера, а потім ганятись за мною по садках Клеркенвела.
—Треба простежити, куди вони несуть крам, Люсі, — прошепотів мені на вухо Локвуд. — Вони не залишають його на столі. Отже, десь переховують...
Пробиратись платформою було важко. Дорогу нам перетинали торговці, що прагнули якнайшвидше опинитися біля столу Вінкменів. Та ми з Локвудом не звертали уваги на їхню лайку і вперто проштовхувались уперед. Мимохідь я побачила Фло, що саме сварилась із якимось продавцем з натовпу. Вона теж упізнала мене, але тут-таки байдуже відвела очі.
А тоді до мене долинув той самий голос:
— Люсі.. Я тут...
Я мало не підскочила з радощів. Ми знайшли його! Я обернулась до стіни, щоб мене ніхто не зміг почути, й запитала:
— Черепе! Черепе, це ти?
— Дай-но мені поглянути... Ні, це не я. Це інший привид Третього Типу, який лежить поруч і знає й твоє ім’я, й те, навіщо ти сюди прийшла.
Сумнівів не було. Жоден інший дух не міг так кепкувати з мене.
— Це ти!
— Звісно, я! Слухай-но, витягни, мене з цього підвалу! Негайно!
— Це не так просто. Та й розмовляти тобі, до речі, годилося б чемніше... Де ти?
— В якійсь кімнаті, облицьованій плиткою. Напевно, стара роздягальня. А може, мені знову не пощастило, і я потрапив до жіночого туалету... Над дверима висить неоновий ліхтар.
Озирнувшись, я помітила бліде мерехтіння десь за спинами у Вінкменів. Самого джерела світла мені видно не було.
— Здається, я бачу його... Зараз подумаю, як туди дістатись.
— Чого тут думати? Які ж ви, британці, вайлуваті! Прикандич кого-небудь, і квит!
Біля мене з’явилось заляпане брудом Локвудове обличчя:
— Люсі... Ти що, розмовляєш сама з собою?
— З черепом! Я чую його! Він десь поблизу!
Локвуд озирнувся на якогось торговця, що бурмотів собі під ніс:
— Нічого, все гаразд. Тут половина людей розмовляє сама з собою. Тільки будь обережна!
—Люсі, витягни мене звідси!—знову залунав у моїй голові голос черепа. — Інакше вони відвезуть мене на«місце крові»!
— На «місце крові»? Що це значить?
— Ну, це, мабуть, таке гарненьке місце, де збираються веселі компанії, співають, танцюють... Звідки мені знати, що це таке?! Судячи з назви, туди краще не потрапляти навіть мені До речі, тут поряд є багато цікавинок... Скажімо, Джерело твого давнього приятеля Ґапі
— Джерело Ґапі? — я вирячилась на Локвуда. який аж скривився з огиди. — Ота банка з зубами?
— Еге ж. Вона просто-таки зачарувала їх.
— Кого? Вінкменів?
— Не знаю, хто вони такі. Жінка в квітчастій сукні широчезна, як канапа. І хлопчина з дупою замість обличчя.
— Так, це вони.
— їхні люди притягла мене сюди. Хоча ці Вінкмени, як ти кажеш. тут неголовні. ГЬловннй тут чолов'яга, що сидить у цьому туалеті. Вони продали мене йому.
— Колекціонер! Який він із себе?
— Е-е... — череп завагався. — Низенький такий. Нічим із себе не прикметний... Важко навіть описати його. ІЬ. й навіщо? Ти сама його побачиш, коли прийдеш рятувати мене. До речі, ти одна?
— Ні.
— То навіть не кажи, хто з тобою! Я сам це знаю. Знаю, хто взявся тобі допомагати! — Навіть на такій відстані я виразно чула, як череп передражнює Локвуда: — «Що? Кажеш, це смертельно небезпечна справа, Люсі? Справжнісіньке самогубство? Це саме те, що мені до вподоби! Візьми мене з собою!» Ти знаєш, я навіть радий, що з тобою Локвуд. Можеш спокійно пожертвувати ним заради мене. Рівноцінний розмін фігур, як у шаховій грі..