Неважко здогадатись, що після цих його слів мені відразу стало краще. Поки я перетравлювала їх, Локвуд підхопився, обігнув свій стіл і постав перед нами — високий, стрункий і завзятий. Мені зненацька сяйнула думка, що в світі немає нічого неможливого, що доля — на нашому боці й що наші Таланти, об'єднані разом. — непереможні. Так, Локвуд умів навіювати іншим упевненість у їхніх силах і часто робив це.
— Так. Люсі. ти здійснила неймовірне, — провадив він. — Тобі вдалося виявити й довести зв'язок між чорним ринком артефактів і однією з найелаветніших дослідницьких установ Лондона. ГЬллі. що ти можеш розповісти нам про Інститут Ротвела?
Перш ніж влаштуватися на роботу до Локвуда, ГЬллі Манро працювала агентом у «Ротвелі», а потім навіть стала особистим помічником голови цієї агенції, Стіва Ротвела. Про цю роботу ГЬллі, проте, згадувала неохоче, бо пан Ротвел виявився впертою й брутальною особою, однак про його компанію загалом вона завжди згадувала тільки з пошаною. Зрозуміло. що вона добре зналась на структурі й механізмах цієї агенції.
— Інститут Ротвела — це особливий дослідницький відділ компанії.—сказала вона.—Він працює окремо від усіх інших віддалів. Простих агентів там немає, лише дорослі вчені, що вивчають механіку Проблеми й шукають способи боротьби з нею.
—І викидають на ринок купу усякого мотлоху, — додала я. — На зразок отого Джорджевого срібного дзвіночка, яким ми намагалися скористатися в будинку Галі.
— Чому7 ж «намагалися»? Він спрацював! — гаряче заперечив Джордж. — Щоправда, з невеличким запізненням...
Голлі кивнула:
—До речі, Інститут давно вже працює над розробкою нових захисних засобів.
— І вельми успішно торгує ними, — підхопив Локвуд. — Голлі! Коли ти працювала в Ротвела, ти була знайома з цим Джонсоном?
— Саулом Джонсоном? Так, я знала його. Він був тоді членом ради директорів Інституту.
—А чи брав він участь у звичайних розслідуваннях? Люсі вперше бачила його на завданні, разом з командою тамтешніх агентів.
— Ні. Такого я не пригадую. Вчені з Інституту не вилазять із своїх лабораторій.
— Тому я і вважаю, що зараз коїться щось украй химерне, — зауважив Локвуд. — Джонсон та й цілий Інститут, гадаю, останнім часом скуповує найпотужніші Джерела, хоч приписи ДЕПРІК забороняють це робити. Ту муміфіковану голову, яку ти, Люсі, знайшла минулого тижня, Джонсон примітив і негайно віддав наказ Гарольдові Мейлеру. Той спалив у печі муляж, а голова вирушила на чорний ринок, тобто до того ж таки Джонсона.
— Здається мені, що туди зараз повертаються всі потужні Джерела, — підхопила я. — Скажімо, знайома нам банка з зубами — та сама, з Ілінґа, — теж стояла минулої ночі на столі в Джонсона.
— Звідси виникає одне-єдине питання, — підсумував Джордж. — Навіщо?
Останнє слово він вимовив за своїм звичаєм — повільно, тягнучи кожен звук, щоб змусити нас завмерти з несподіванки. Ми в такому разі знали, що в нього вже готова відповідь і зараз він вивалить на нас потік довгих, ледь-ледь зрозумілих нам слів.
— Може, ти розкажеш нам? — запитав Локвуд.
—Гаразд, — помовчавши, згодився Джордж. — Тільки дозволь мені стати на твоє місце біля стола—так. ніби зараз головний тут я.
— Будь ласка.
— Дякую. Тільки ноги, на жаль, у мене коротші за твої. З вашої ласки, я сяду на краєчок стола, а ноги витягну... Пам’ятаєте, — провадив Джордж, — що ми знайшли в тунелях під магазином Ейкмерів? Крім, звичайно ж. здоровенної купи людських кісток?
— Я, наприклад, знайшов Люсі, — відповів Локвуд, і від його усмішки я трохи почервоніла. Він і справді тоді першим поліз до тунелю після Полтергейста, щоб витягти мене.
— А крім кісток і Люсі? — вів далі Джордж. — Ми ще знайшли сліди якихось химерних експериментів, що їх хтось проводив у тих катакомбах. Розчищене від кісток коло посередині печери, й плями воску від свічок по краях цього кола, й сліди, які свідчили, що цементною підлогою підземелля тягли щось металеве. А ще в самісінькому центрі коли ми побачили велику пляму від згорілої ектоплазми. Усі кістки, що лежали там. були активні — в психологічному сенсі. — і можна припустити, що хтось намагався використати їх як одне надпотужне Джерело. Усі ми знаємо, що кожне окреме Джерело—це слабке місце, крізь яке ГЬсті можуть проникати до нашого світ}7... — він трохи повагався, — звідти, де вони повинні перебувати. Джерела — це ніби діри в старій матерії. От уяви. Локвуде, що в тебе протерлися ззаду джинси...
— У мене джинси ніколи не протираються ззаду, — заперечив Локвуд. — Я взагалі не ношу джинсів, це не мій стиль.