Джордж повільно кивнув:
— Розумію. То ви кажете, що вже побудували прототипи? Чудово...
— Саме так, — секретар зупинився перед темними дубовими дверима. — Ось ми й прийшли. Це читальна зала.
— А чим закінчилась історія з Орфеєм? — запитала я. — Він повернув собі дружину?
Секретар сумно засміявся:
—Ні, любонько. Не повернув. Він порушив ГЬдесову заборону. озирнувся, і його дружина так і залишилась у потойбічному світі. О. якби й ми могли зробити так само, щоб наші мертві друзі не покидали того світу!
Вичинивши перед нами двері й побокувавши, він оголосив:
— Представники агенції «Локвуд і К°»!
А далі, пропустивши нас уперед, пішов собі.
Читальна зала Товариства Орфея виявилась не дуже великою кімнатою. Якщо Локвудові батьки справді виголошували тут свою доповідь, то слухачів у них було не дуже багато. Темні книжкові полиці зусібіч оточували затишну кімнатку з килимом на підлозі, кількома кріслами й столиками. Пене-лопа Фіттес сиділа в кріслі біля каміна, милуючись язиками вогню. Її довге чорне волосся виблискувало, обличчя здавалось вирізьбленим з мармуру. Від того, що вона була молодша за інших членів Товариства, від її свіжості й краси в нас перехопило подих. Вона обернулась і з усмішкою поглянула на нас.
— Привіт. Ентоні. — сказала вона. — Люсі, Джордже, привіт. Проходьте й сідайте, будь ласка.
Над каміном, у позолоченій рамі, висів портрет жінки в чорній щжні з неглибоким вирізом, з ліхтарем у руці. Волосся жінки було зачесане назад, у великих очах відбивалось яскраве ліхтарне світло. Це обличчя було знайоме всім — з книжок, поштових марок, листівок, що продаються на Стренді. Знайоме й водночас анітрохи не схоже на зморене лице з фотографій у Будинку Фіттес.
Пенелопа Фіттес помітила мій інтерес.
—Так. це моя дорога бабуся, — сказала вона. — Саме вона заснувала Товариство Орфея, коли була ще зовсім молода. Я продовжую її справу, підтримуючи зусилля, спрямовані на вирішення Проблеми. Я щедро винагороджую всіх, хто виявляє в цій справі кмітливість. Саме тому я й збираюсь дещо запропонувати вам.
— Нову справу, Пенелопо? — запитав Локвуд.
— Ні, дещо більше. Я хочу зробити вам велику ласку. Я буду рада, якщо ваша агенція об’єднається з моєю.
Отак — відразу, без зайвих слів. Свою пропозицію Пене-лопа зробила з усмішкою, та її слова просто-таки поцілили в кожного з нас, мов ракета. Мені запаморочилось у голові, а Джордж мимоволі видав не вельми приємний звук. Локву-дове обличчя заціпеніло. Таким спантеличеним я ще ніколи його не бачила. Якщо його приголомшеність під час відкриття домовини пані Баррет можна було оцінити на дев’ять балів з десяти, то зараз це була тверда десятка. Десятка з плюсом. А потім Локвуд заморгав так, ніби ніяк не міг повірити її словам.
Панна Фіттес поставилась до нашого подиву з розумінням. Навіть, я сказала б, надто ласкаво.
— Мене дуже вразило те, як ви впоралися з серйозним розслідуванням в Ілінґу, — зауважила вона. — Вразило, однак не здивувало. Я стежу за вами вже два роки, від самісінької справи зі Сходами, що кричать. Стежу і увесь час перековуюсь, що ваша команда творить справжні невеличкі дива. Ви не боїтесь найпотужніших, найнебезпечніших Гостей. Ваш Зір, Ентоні, надзвичайний, проте це не єдиний ваш Талант. Ви ще й чудовий керівник, якого мені дуже хотілося б мати в своїй команді. А ви, Люсі... — вона перевела свої темні очі на мене. — Я вельми рада, що ви взяли до уваги мою думку й повернулися до агенції «Локвуд і К°». Ваші Таланти просто незбагненні. Коли ви перейдете до мене, я допоможу вам розвинути їх. А ви. любий Джордже... — коли її очі знову блиснули, я відчула себе рибою, яку на мить викинуло хвилею на пісок, а потім знову змило у воду. — Колись ви вже працювали в моїй компанії. Можливо, тоді ми недооцінили ваш своєрідний талант. Повертайтесь до нас, і я дозволю вам користуватись Чорною бібліотекою в Будинку Фіттес. Там є безліч ще ніким не прочитаних матеріалів, справжній скарб для дослідника... — Вона поринула глибше в крісло. — Ось вам моя пропозиція. Майте на увазі, що такі пропозиції я роблю нечасто. Але ви справді зачарували мене. «Локвуд і К°» — унікальна команда. З моєю допомогою ви увійдете в історію назавжди, — вона усміхнулась нам. — Якщо хочете порадитись між собою, то прошу.
У каміні гучно тріснуло поліно. Цокав годинник на стіні. Мені бракувало сміливості поглянути на друзів.
—Дякую. Пенелопо... тобто дякую, панно Фіттес... — коли Локвуд заговорив, голос у нього був низький, незвично здушений. — Дякую вам за пропозицію. Це, як ви цілком справедливо зазначили, велика ласка. — він кахикнув. — Проте радитись між собою нам немає потреби. Я певен, що висловлю нашу загальну думку — принаймні сам я в цьому переконаний. — що для нас найбільшою цінністю є наша незалежність. Так. ми — маленька, але самостійна агенція. Пробачте, але я не думаю, що ми станемо щасливіші, коли ввійдемо до складу такої величезної компанії, як ваша.