*
Зорям важко самим,
Адже зорі до болю осінні.
Вже на диких вітрах
Доіскрилось у ріках вино.
Скоро згаснемо ми.
І завихряться зоряні тіні...
Хай повториться страх.
Хай повториться все від основ.
Білий світ – на шматки.
Чорний Всесвіт – на білі комети.
Ви ще трішки живі,
Це було вже, було вже. Було...
Хай спливуться віки.
Хай зустрінуться два силуети.
І пропащій сові
Перед летом заниє крило...
* * *
Гітара зав'яне
На першій струні.
І пирснуть у вічі
Три чорних тюльпани
На жовтім вікні.
І макові свічі.
Розсунуться штори –
Така вже пора.
Прочиняться двері...
І скрипне величність
Старого пера
По сивім папері.
Хай відблиски літер
І вихори свіч
Хтось грає по нотах...
Оранжевий вітер
Остудить за ніч
Мій маковий гнотик.
ПІСЕНЬКА
Я вернувся туди.
В мій ожиновий дощ.
Повен космос води.
Ви одна серед площ.
Просто вечір такий...
Просто осінь і все...
Ліхтарі-нічники
Похилили шосе.
Повен космос води.
Сутінь сяючих товщ.
Ось вам – пес-крокодил...
Ось Вам – я. Ось вам – дощ...
Жук по ринві повзе.
Просто жук, без прикрас.
Нам сьогодні везе –
Просто час такий, час.
БАЛАДА ПРО ЧОРНОГО ПСА
"Гой, Маріє, Марієчко,
Я вже скоро прийду..."
Покотилося пір'ячко
По осіннім меду.
Захрустіли під стопами
Жовті душі гаїв.
"Навіть дим над окопами
Пахне тілом твоїм..."
Виноградне сузір'ячко
Опаде в лободу.
"Ти не думай, Марієчко,–
Як сказав, то прийду..."
...І зачалась над простинню
Сива тінь кажана.
Злиплась темрява з осінню.
Заридала жона.
Домовик її змучений
Кинув хату мести.
Розметав її кучері
На старенькі листи.
...Жовті свічі засвічені
Тьма стійка, як вино.
Вчуй між віщої ніченьки
Легкий стук у вікно.
Гой, Маріє, Марієчко,
"Гой, Марієчко, Ма..." –
А на згаслім подвір'ячку
Тільки пес та пітьма.
Ясени посходилися,
Місяченько зачах.
Пес в лице її дивиться
В нього вогко в очах.
"Ти змінилась, Марієчко,
Я, напевно, також..."
Покотилося пір'ячко –
Тілом вдарила дрож.
Дві зірчини скотилися.
Аж у серці луна.
Пес в лице її дивиться.
І регоче вона.
...Між хатами безокими
Заблукаєш в дощах.
Йтимуть роки за роками
У собачих очах.
Гой, Маріє, Марієчко,
Розпливуться листи.
І закотиться пір'ячко
В захурдельні світи.
Будуть свічі засвічені,
І нікого – ніде...
Не тремти – це лиш ніченька.
Як сказав – то прийде...
Смереки над Стіксом
* * *
А ти й не бачиш – я стою за шторою.
Мене нема уже четвертий день.
А над твоєю свічечкою хворою
Глухий годинник кашляє і йде.
Ялинка наша мружиться до місяця.
Літає в сні наш добрий древній кіт.
У цій кімнаті Всесвіт не уміститься.
Навряд чи в ній уміститься і світ.
Згасають тіні. То твій Ангел дмухає.
То замерзають Ельмові огні.
Іде годинник. Сніг іде. Ти слухаєш?
Мене немає. Холодно мені...