Сніг. Завтра перший сніг.
Завтра? Звичайно, завтра.
Інії вже рясні.
Вже догоряє ватра.
Ніч. Завтра перша ніч.
Наша з тобою, перша.
Чуєш? Кричать півні,
В космос дзьоби задерши...
Жерсть... Небеса, як жерсть.
Жар від листків опалих...
Маєш високу честь –
Мій поправляти шалик.
Осінь. Туман. Антракт.
Схили гілок пологі.
Начебто просто так.
Очі у нас вологі...
III
...А пам'ятаєш, ти писала:
"Ромчику мій маленький,
Ромчику мій дорогий..."?
– Цей лист був дуже сентиментальний,
і я часто над ним ревів.
Потім ти сказала, що він загубився...
Але ж Він не міг загубитися –
Листи не горять і не губляться.
Як і рукописи. Правда вони жовтіють.
Та що поробиш, - такий вже колір розлуки.
Зрештою, листя теж жовтіє.
А я люблю жовте листя.
Ти ж пам'ятаєш,
Яким місяцем мене мають назвати...
Ти все пам'ятаєш. Каркуша...
Я хотів... Я хотів тобі...
Жахи. Я знову реву.
Мабуть, осінь уже закінчується...
Запали сірничок, і кинь його на вітер.
Хай буде так...
IV
Сутінки. Вічні сутінки.
Боже, чому ж так темно?
Ні ліхтаря-супутника,
Ні світлячка таємного...
Місяця, дайте місяця!
Трохи. Ну хоч би чвертку.
Так, що й в портфелі вміститься,
Або хоча б в конвертику...
Чудонько моє, чудонько...
Щічки ж мої солоні...
Мокра. Холодна. Дощу донька.
З краплею на долоні.
V
Так буває інколи.
Так буває.
В час, коли спалахують ясени.
Біле місто з білками
І трамваями
Відлітає в Африку до весни.
І летять церковиці
І будинки...
І летять проспекти, і сипле сніг...
Наче казка мовиться
З серединки,
Наче ти всміхаєшся уві сні...
...Обганяєш ластівок
В сивих ластах.
Нам нестача палива – не закон.
Лиш би нам не впасти би.
Лиш не впасти би.
І не зіштовхнутися з літаком.
VI
А пам'ятаєш, ти писала... Ти все пам'ятаєш...
Каркуша... А листи не горять і не губляться... Як і рукописи...
Правда вони жовтіють... Запали сірничок...
Ну здрастуй...
* * *
Впадає Стікс у Чорне-Чорне море,
Де по ночах ридає Поліфем,
Де сонце мокре, тануче і хворе,
Складається з неправильних морфем.
Там звикли риби до зелених бликів,
Там звикли чайки до зелених хвиль,
Там сплять вітрила, змерхлі і великі,
З тих самих пір, з яких триває штиль...
Та прийде день і бризне грім сталений.
І буде вітер, вітер з-під і над...
І в нім забудуть злякані Сирени
Високі звуки власних сиренад...
... І лиш весло з Харонового плоту
За двісті миль до паралелі ікс
Нам нагадає із коловороту,
Що тут колись впадав у море Стікс...
* * *
Ользі на пpізвисько Хом'як
Тс-с... Я чую голуба у твоїх грудях...
За шумом крил
Я здогадуюся, що він сивий.
Шкода, що я не можу
Погодувати його з руки –
Він, мабуть, так любить
Кришений хлібчик...
Кожного вечора,
Коли з Місяця падає листя,
Я молюся лише про одне, –
Щоб твій голуб не випурхнув в небо,
Раніше моєї голубки...
ВЕЧІРНЄ
Тьмяно проступить в небі тугім
Кров королів крізь обрій.
Бачите замок? Чуєте грім?
Плескайте люди добрі...
Там на полотнах тисячі літ
Дихають очі сірі...
Блимають нетлі. Скапує лід.
Буде і вам по вірі...
Стихне у вухах дзенькіт рапір,
Рипне петля на брамі.
– Дайте цигарку, пане Шекспір.
– Вибачте, ми у храмі...
* * *