Вона стрімка, оголена і світла,
Мушкет підніме з мокрої трави...
І ти на хвилю задихнешся вітром,
Відчувши над собою Тінь Сови.
І дзенькне постріл. Білий і неточний.
І вп'ється в серце гудзик золотий.
Лежи в траві і не заплющуй очі, –
У цьому світі вбитий тільки ти...
А блиск вишень, в якім ще є потреба,
То лиш дощів оранжеве злиття...
А кров на голубім мундирі неба, –
То сонце – Божий орден за життя...
* * *
Стихне на восьмім валу
Юної чайки екстаз...
Вітер лоскоче стрілу –
Море хитається – Раз!..
Ми тут самі, чи не так?
Мокро дрижить тятива...
Пальці мертвіють і в такт
Море хитається – Два!
Постріл. Усмішка. Політ.
Все. Отепер говори...
Місяць – прострелений плід.
Здрастуйте. Вибачте. – Три!
* * *
Ользі на пpізвисько Хом'як
Привіт, маленька. Здрастуй, я пішов.
Бо в сонця колір квітів Маргарити.
І скрип моїх подертих підошов
Сильніший від бажання говорити.
Хай буде шумно! Хай кричать коти!
Хай вибухають яблука червоні...
Бо дика гілка може прорости
Дитячим пістолетом біля скроні.
А рівно в північ вдарить листопад.
І мокpі лавки кануть в кpуговеpті.
І в сивім світлі паpкових лампад
Не буде ані стежки, ані смеpті...
* * *
"Я був лісничим, що жодного разу
не піднімав рушницю на звіра..."
М. Горошко
"Він вимірив, він вистрілив"...
Пісня
А ватра Купала далеко-далеко.
Тут зорі – не зорі. І мох не росте.
Впадеш – і надривно зайдуться смереки
Плачем ненароджених наших дітей...
Я – п'яний лісничий. Тремтить моя праща.
Я вернуся вовком на круги своя.
Кидається в ноги шаліюча хаща,
І жало ковтає триока змія.
Я п'яний, я п'яний. Вином і виною.
Затвердлість прикладу колотить в плечах.
Вона ж була братчики просто сарною...
З очима, що схожі на очі дівчат...
МАНІФЕСТ
Я, здається іду вам на зустріч.
Я, здається, такий, як колись.
У святому небесному люстрі
Мій лункий силует запаливсь.
Ваші коні зриваються диба.
Ваші шаблі із піхов течуть.
Я, чужинець на прізвище Скиба,
До очей піднімаю свічу.
Хай на кручах замруть "Мерседеси".
Вибігайте, ридайте у степ.
Доки, відзвуком чорної меси
Воронячий полин проросте...
І засяють глухі мікрофони.
І замріє над воском туман...
На коліна, нардепи і фони, –
Я – філософ на ймення Роман...
... А якщо раптом хліба не стане,
І по степу завихриться сніг, –
Не до хати, то хоч би до стайні,
Але тільки пустіть на нічліг...
