Тугий пасок усе дужче стискав її горло, останніми сліпучими сплесками вибухали у мозку розрізнені проблиски свідомості.
Тепла ніч штовхнула Каталін у смерть, як у провалля…
Жінка сповзла на підлогу і наче розчинилася у нічній темряві, так само як розпливлися і померхли в її мозку останні сплески світла…
Вона вже ніколи не дізналася, що Ілона та Єва були зарізані в постелі тим самим ножем, якого взяла з кухні, щоб накраяти хліба.
Коли старовинний годинник, що його колись забрав Карл у багатого Бергера, пробив першу годину ночі, двері надвір тихо прочинилися…
У домі Іллеш, у повній темряві, ще довго плив відгомін того лункого удару і потім запала мертва тиша…
5
Спершу кидався в очі бар'єр, який ділив приміщення на дві половини. За ним стояв стіл з телефонами. Сержант з червоною пов'язкою на рукаві — помічник чергового — розмовляв за бар'єром з дружинником, немов не помічаючи, як нервує на лаві бородатий парубійко, як раз у раз обсмикує на собі одяг і поправляє пальцем рогові окуляри, як розгублено поглядає на двох хлопців і низькорослу, у брючному костюмі дівчину, що прийшли виручати його, свого приятеля.
Міліціонер, який супроводив Таню і Віталія, підійшов до столу, поклав два паспорти.
«Добре, що хоч документи були при мені», — подумала Таня. Вона наблизилася до бар'єра і чекала, поки сержант звільниться.
— Ну, що у тебе, Анатолію? — нарешті спитав той молодого міліціонера.
— Готель.
— А-а… Почекай, я тут з цим волосатим розберуся спочатку. — Він мигцем глянув на Таню — певно, йому не сподобалося, як нетерпляче вона поглядає. — Ну що, доплигалася, подружко?
— Я вам не подружка, — різко відповіла Таня.
— Ач, яка метка! Ну, посидь, посидь там, у коридорчику. А ці, — кивнув міліціонерові на Віталія та діда, — теж з нею?.. Нехай посидять. Я зараз закінчу.
Коридор був вузький і довгий, він, немов сліпа кишка, завертав і вів у тупичок — перегородку. Але все ж у ньому вміщалося троє вузьких дверей і ряд із шести збитих докупи стільців. Бар'єра крізь відчинені двері звідси не було видно, тільки спини двох хлопців, таких самих довгогривих, як і їхній друзяка, що впіймався.
— Так що будемо робити, га? — долітав у коридор голос сержанта. — Покарати тебе як слід? Повідомити в інститут? Оштрафувати?
— Не треба, — мимрив у відповідь бородань.
— Може, і про п'ятнадцять діб поклопотатися, по знайомству, га?
— Я прошу пробачення у товариша дружинника… Я не хотів його ображати. Він просто нагодився під гарячу руку.
— Під гарячу руку?! Він зупинив тебе, коли ти лаявся на всю вулицю! А ти його відштовхнув. Чого ж мовчиш? Було?
— Було, — похмуро визнав бородань. — Відпустіть мене, чесне слово, більше не буду… Чесне слово!.. Ну, я прошу вибачення. Простіть мене… Ну, будь ласка!
І раптом Таня почула схлипування — певно, бородань заплакав.
«Фе, як негідно, — з огидою подумала вона, на мить забувши навіть про свої неприємності. — Хіба можна так принижуватися!»
Двоє друзів і дівчина почали просити сержанта і дружинника, щоб ті пробачили винуватцю, нікуди не повідомляли, повірили його чесному слову.
— Знаєте, товаришу сержант, це на нього щось найшло. Взагалі він хороший, тихий хлопець. Ніколи не лається — просто у нього сьогодні неприємності в інституті… А тепер ще й оце… Він з дурного розуму, по молодості.
— Нічого собі по молодості. Цілком дорослий, щоб відповідати за свої вчинки…
— Товаришу сержант, — перебив інший, — він і справді хороша людина… Сім'я інтелігентна… Відпустіть на перший раз. Ми за нього ручаємось, більше цього не повториться! Справді негарно вийшло…
— Хороших друзів маєш, Клумак… Еге ж. Навіть дівчина тебе, грубіяна, захищає… А постригтися треба. Нічого людей лякати — до самісіньких очей заріс…
— Так він же поет! — жалісно сказала дівчина.
— Поет? — здивувався сержант. — Як же він пише, коли так розмовляє на вулиці? Що він може дати людям? Що сам має за душею?!
— Навіщо так говорите, ви ж нічого його не читали, — ображено відповіла дівчина. — Правда, він іще молодий, але колись друкуватиметься… Ось побачите.
— Гм, — зітхнув сержант. — А постригтися все ж таки доведеться.
— Я пострижусь, — зрадів бородань, — і поголюся.
— Добре. Приведете себе в порядок і завтра зайдете до мене у людському вигляді. Тоді й поговоримо. Ідіть.
— Спасибі! Велике вам спасибі! Я неодмінно завтра пострижуся. Спасибі!