— Ви хотіли розповісти мені, як усе змінилося у вашому житті, — нагадав Коваль.
— Якось у шостому класі ця перша наша гімнастка грала у спортзалі з дівчатами у настільний теніс. Усі ставали в чергу… Мені теж хотілося пограти, але я боялася, що знову почнуть смикати і глузуватимуть. Так уже повелося… Тоді сіла у куточок і з заздрістю почала спостерігати за грою, намагаючись не потрапляти нікому на очі.
— Та невже не знайшлося у вашому класі справжніх товаришів, добрих друзів! — похитав головою Коваль.
— Були, Дмитре Івановичу, — зітхнула дівчина. — Але не вони визначали моє життя… Вони були самі по собі, а я сама по собі. Більше того, мої переслідувачі не були жорстокими з іншими однокласниками. Просто я сама ставила себе у таке становище… — Таня зробила паузу.
Ковалю згадалися міркування про здатність окремих осіб провокувати своєю поведінкою злочин. Одна людина легко виходить із складних ситуацій, інша ще дужче поглиблює їх і врешті-решт стає жертвою. У Тані такі риси характеру, очевидно, виявилися з дитинства.
— Але вислухайте до кінця, — продовжила дівчина. — Так от сиджу у куточку зали, і мало не реву від бажання пограти, і не можу позбутися свого страху. Коли раптом одна з дівчат, Валя Левко, починає сперечатися з нашою гімнасткою: кому з них черга грати…
Я навіть очі заплющила: що зараз станеться! Думала — вогонь і блискавка! — наша «королева» миттю зітре цю Валю з лиця землі. Де там! Валя схопила ракетку, відштовхнула «королеву», обізвала її дурепою і почала грати. А «королева» обм'якла враз і вийшла із спортзалу.
Потім я бачила, як «королева» плакала у шкільному туалеті. І я зрозуміла, що можна боротися з такими, як вона. З недосяжними. Головне — не боятися. Головне — першою напасти і вистояти до кінця. Будь-що! За всяку ціну!
З того часу усе змінилося. Мене спочатку просто не впізнавали. Потім почали побоюватися, уступати дорогу. Ніхто вже не кепкував з мене, не сміявся, бо я негайно ж кидалася у бійку — перша!
Коли стала старшою, зрозуміла, що так теж не можна. І почала приборкувати себе. І от з того часу в мені живуть люті вороги: «Утверди себе, збий з ніг, покажи, на що ти здатна!» — каже одна Таня. А друга говорить: «Не треба, відступись, відійди. Адже ти боїшся…» От ми й прийшли, — раптом обірвала себе Таня, обвівши поглядом вулицю. — Ваш готель. Прощайте, Дмитре Івановичу…
— Таню, бачите третє вікно на другому поверсі? — спитав Коваль. — Наталка чекає. Хочете зайти до нас?
— Третє вікно… Другий поверх, — сумно посміхнулася дівчина. — А там було шосте, третій поверх… У вікно, громадянине підполковнику? — Вона жартівливо помахала рукою і похитала головою. — Тепер ні за які гроші!
— Познайомитесь з Наталкою.
— Не треба, Дмитре Івановичу, — твердо сказала Таня. — Не треба знайомитися. Сподіваюся, більше не зустрінемося. Адже я дуже багато розповіла про себе. Усього вам найкращого. Прощайте!
Таня простягла маленьку ручку, І через мить уже йшла тихою вулицею кудись у темряву містечка.
— Таню! — схаменувся Коваль. — Куди ж ви? Де будете ночувати? Ви десь зупинилися?
Підполковник не міг бути байдужим до цієї дівчини. Вона схвилювала його своєю щирістю, і він занепокоївся так, наче це була ще одна його Наталка.
Таня обернулася на голос Коваля. Нічого не відповіла. Тільки помахала рукою і пішла далі.
Зупинити її у Коваля не було підстав. Якби інша людина, він наполіг би. Але з Танею — він розумів це — так діяти не можна було, і йому нічого не залишалося, як примиритися…
4
Поїзд минув перевал і спускався по східних схилах Бескидів у синьо-зелену і водночас жовтогарячу долину. Далеко виднілися полонини, вкриті звивистими альпійськими луками, міжгір'я, прорізані іграшковими річками та струмками, а внизу — мальовничі, немов іграшкові села, що примостилися на краю землі і ясного неба.
В окремому купе м'якого вагона поверталися у Київ Коваль з Наталею і майор Бублейников. Позаду залишилися тривоги цієї поїздки, напружена праця. У Коваля і Бублейникова — виконаний обов'язок, у Наталі — відкриття, радісні і тяжкі. Так завжди: з кожною новою дорогою, з кожним приїздом і від'їздом у людини відходить у минуле якийсь відрізок життя і збагачується наступний.