За розчиненими вікнами буяв веселий сонячний день. Стародавнє закарпатське містечко жило своїм буденним життям. Опівдні над вулицями і дворами зависло тепле марево розпареного повітря, у якому і люди, і будинки, і дерева немов струміли, химерно змінюючи свої обриси. Під вікнами кабінету Романюка несамовитіла липа. Дурманна акація відцвіла, заспокоїлась і вже погойдувала китицями тонюсіньких яскраво-зелених стручків. Натомість липа напоювала повітря солодкими і густими пахощами, що проникали і в строге приміщення міліції.
— Крім усього, — говорив далі капітан Вегер, — звечора нагодовано корову і замкнено собаку в сарай. Ясно, господарі когось чекали, причому людей знайомих, яких вона не боялися…
— А не могло бути, що собаку зачинили вдень, а на ніч забули випустити?
— Вдень на Староминаївській, навпаки, пускають собак по дроту, бо господарі здебільшого на роботі, — відповів за капітана дільничний Козак.
— І нагодована худоба, — повторив Вегер. — Завіска на вікні була відхилена. Когось виглядали з хати.
— Сліди пальців на чарках зняли? — спитав прокурор.
— Так, — відповів Вегер. — На одній. Друга впала і розбилася. Розбилася чарка не нічного гостя, а, очевидно, Каталін. Відбитки на тій, що вціліла, не її.
— В мене є запитання до експерта, — сказав Романюк. — З якою силою нанесені ножові удари?
Невисокий, з широким, наче розплесканим, обличчям судмедексперт Мігаш кивнув:
— З великою.
— Отже, убивця був людиною сильною, певно, молодою, — похмуро констатував майор.
Мігаш знизав плечима:
— У стані афекту або стресу спалах сили можливий і в людини фізично слабкої. Убивство вчинено з надзвичайною люттю. І досвідченою рукою, — додав експерт. — Єдина рана Ілони — смертельна.
— Якщо це грабіжник, — зауважив майор, — то підстав для лютування у нього не було. І взагалі, вбивство під час банального пограбування? Тут треба думати…
— Що ми й робимо, Петре Івановичу, — вкинув слідчий Тур.
— Грабіжник діяв охоплений страхом, — говорив далі медичний експерт, — не тямлячи себе. І, як відомо, від пролитої людської крові вбивця звіріє… Так що цілком можливо.
— Звичайно, убивця був дужою людиною, — сказав Вегер. — Каталін Іллеш виповнилося тільки сорок шість — не стара, міцна жінка. Задушити її було нелегко…
— Я хотів би звернути вашу увагу і на те, — констатував Мігаш, — що з чотирьох ран Єви тільки дві смертельні, дві інші — на руці і на обличчі. Очевидно, дівчина прокинулася і чинила опір. У темряві убивці зрадила вправність, і він не зміг відразу влучити їй у серце.
— Єва, певно, закричала, — міркував Романюк. — І він розгубився…
— А чому ми весь час говоримо про вбивцю в однині? — спитав районний прокурор, який відійшов од столу і, зупинившись біля розчиненого вікна, глибоко вдихнув свіже повітря. У нього був поганий настрій і свій рахунок до злочинців, які зірвали йому — це вже було ясно — відпустку, вперше надану влітку, коли можна було поїхати із всією сім'єю на омріяне Чорне море.
— Ну, — після короткої паузи відповів Вегер, — хоч би тому, що стіл був накритий тільки на двох: дві чарки, дві тарілки, дві виделки…
— Встановлено, коли відбулася вечеря?
— Того ж вечора, — відповів Мігаш, — приблизно за годину до смерті, що наступила десь між дванадцятою і першою годиною ночі, у матері і дівчат одночасно.
— Припустимо, що вечеряли тільки гості, — не здавався Стрілець. — Можливе таке припущення?
— Певно, — погодився Романюк. — Дівчата спали, отже, участі у вечері брати не могли, а Каталін…
— Товаришу майор, — втрутився Мігаш, — навіщо гадати. Вже є дані експертизи. Перед самою смертю Каталін Іллеш пила вино, їла.
— А хіба не міг хто-небудь раніше побувати у неї в гостях і піти? Побажавши доброї ночі. А потім…
Останні слова Стрільця прозвучали дивно для всіх.
— Могло, могло! — поморщився Тур. — Потім прийшли інші невідомі і вбили. — Молодий здібний юрист Тур уже зазнав успіху на службовій ниві, що зробило його дещо самовпевненим і категоричним. — Але поки що тільки у наших домислах, Сидоре Карповичу. Ніщо не дає підстав будувати таку… — він запнувся на секунду, — двоповерхову версію. — Тур коротко і рвучко махнув рукою, мовби відрізав можливі заперечення. І, враз заспокоївшись, задоволений несподівано знайденим епітетом «двоповерхова», закінчив іншим тоном: — Щоб не блукати наосліп, давайте підсумуємо наші дані про особи загиблих.