— Це дуже важливо, — звернувся начальник міліції до Тура, коли Вегер замовк. — Ясно, що вбивство вчинила людина або група людей, які добре знали Каталін і яких вона знала… Не те що в хату, на подвір'я увечері вона не пустила б незнайому людину.
— Може бути ще одна версія, — відірвався від вікна прокурор Стрілець. — Помста. Адже стількох людей пограбував її Карл, стількох у табори відправив.
— Жандарм Карл Локкер, а не Каталін, — заперечив майор Романюк. — А Єва, і особливо Ілона? Діти не винні… І потім, хто це відкладає помсту на стільки років!
— Помста, правду сказати, така річ, — повчально зауважив Тур, — що не іржавіє. Раніше, можливо, боялися…
— Але за віщо мститися Каталін? Вона у ті тяжкі часи поводилася не так, як її Карл, — зауважив Вегер.
— Дозвольте, — сказав Козак. — Розказують, Каталін сама боялася чоловіка, як вогню. Він узяв її проти волі і тримав мало не під замком.
— А може, вона знала якусь таємницю?
— Сумнівно, сумнівно. — Стрілець протарабанив пальцями по склу на столі. — Звичайно, і цю версію можна розробляти. Поки вона або не відпаде, або викристалізується.
— Шкода розпорошувати сили, — кинув Вегер.
— Напочатку всіх мобілізуємо вам на допомогу, Василю Івановичу, — заспокоїв начальник міліції.
Задзвонив телефон прямого зв'язку, що стояв на тумбочці під стіною. Романюк підхопився і швидко підняв трубку.
— Майор Романюк слухає!.. Здравія бажаю, товаришу генерал… Так. Проводимо оперативку. Поки що нічого. Негайно повідомлю… Єсть!.. Хто? Так. Від вас? Єсть! До побачення, товаришу генерал.
Начальник міліції поклав трубку і якусь хвилину мовчав. Потім сів на стілець і, звертаючись ніби тільки до Тура, сказав:
— Їде оперативна група з міністерства. Нам на допомогу: На чолі з підполковником Ковалем.
— О! — вигукнув Тур. — Коваль — це добре. Чув про нього. Але хіба він у міністерстві?
— Очевидно.
Прокурор Стрілець теж зрадів новині — приїзд оперативної групи полегшував становище місцевих працівників.
— Таке підкріплення! — сказав він. — Думаю, це дасть можливість навіть переглянути склад нашої групи. І в Романюка, і в нас, у прокуратурі, не тільки ця справа.
— Він коли приїздить, Коваль? — спитав у майора Тур.
— Уже виїхав. Поїздом. Будемо зустрічати завтра.
— Ми, Петре Івановичу, не чекатимемо, звичайно, а приступимо до справи негайно. Коваль приїде — підключиться.
— Уже приступили, Іване Панасовичу. Товаришу капітан, — звернувся Романюк до Вегера. — Давайте наш план.
— План складено окремо по своїх, місцевих, котрих підозрюємо, окремо — по «гастролерах», які теж можливі. Враховано і кожну з трьох версій, що тут висувалися, — почав капітан.
— Василю Івановичу, ви — і довга передмова?! — перебив начальник міліції.
— Ясно, Петре Івановичу, — пригасив вогники очей Вегер і характерним порухом відкинув назад голову. — Отже, конкретно. Щодо першої версії: убивство з метою пограбування. Можливі такі варіанти. А — місцеві мешканці; Б — «гастролери», але з наводкою когось з місцевих людей. Про маєтність Іллеш приїжджі не могли знати…
Зараз провадимо перевірку осіб, раніше судимих: як вони живуть, чим займалися в останні дні, де були вчора.
Далі. Уже утворені групи із наших працівників та дружинників, які відвідуватимуть громадські місця: танцювальні майданчики, ресторани, сквери, парки. І не тільки в нашому містечку, але й в Ужгороді, Рахові, Берегові… Водночас — ринки-товчки, де можуть продавати речі Каталін або її дочок.
Далі. По «гастролерах». Почалася перевірка місць, куди вони могли прибути: готелі, будинки приїжджих, підозрілі квартири, циганські табори, розташовані неподалік…
Оце ті заходи, яких ми вживаємо, товариші. Ага, іще. Опитаємо таксистів і декотрих власників автомашин, чи не підвозили вони незнайомих. Містечко у нас невеличке. Таксисти людей в обличчя знають. Поки що все…
Романюк докреслив на аркушику паперу якісь лінії і кивнув. Зрештою, все було знайоме і правильне — хоч план і не дуже задовольняв його.
— Є доповнення, — зауважив. — Шукаємо тільки тих, що приїхали. А ті, що виїхали? Злочин могли вчинити місцеві люди і втекти. Те ж саме і «гастролери». Бо, якщо тут залишилися, ми їх легко візьмемо…