— Чому «з Будапешта» і чому «мабуть»?
— Карл втік у Західну Німеччину через Угорщину. Можливо, тепер повернувся в Угорщину, бо та людина була з Будапешта.
— Дуже туманно, громадянине Гострюк, — суворо зауважив Коваль, відчуваючи, що чернець щось приховує. — Листуєтесь з ним, з Карлом Локкером?.. Коли вірити вам, що він — живий…
— Ні. Це була перша звістка. І перше прохання. Я думав, нічого поганого в тому, що передам Катарін лист від чоловіка. Не міг знати, що така біда вийде.
— Як вас знайшов той угорець?
— Був у групі туристів, що оглядала наші печери.
— На конверті, який передали вам, була зворотна адреса?
— Ні, що ви!
— Як він підписав записку?
— Тільки ім'ям — «Карл».
— А як Карлові стало відомо, що вас треба розшукувати у Київській лаврі?
— Н-не знаю, — Гострюк відвів погляд убік.
Коваль відчув, що у «брата Симеона» сталася осічка. Чітко побудовані свідчення давали тріщину.
Колишній чернець помовчав, подумав і тихо сказав:
— Либонь, хтось розповів.
— Хто ж, наприклад? У вас залишилися спільні знайомі?
— Та ні.
— А цей угорець, як ви кажете, з Будапешта?
— Я його вперше бачив.
— Як же він упізнав вас?
— Не знаю.
— Який він на вигляд?
— Звичайний чоловік, немолодий, чорнявий.
— І, як його звуть, ви, звичайно, теж не знаєте?
— Ні, — похитав головою колишній чернець. — Не знаю.
— Слухайте, Гострюк, — сердито сказав підполковник. — Якщо досі я трохи вірив вашим карколомним поясненням, то тепер зовсім перестану вірити. — Захотілося навіть повторити улюблене Бублейникове: «Що ви мені решетом брехню носите!»
«Брат Симеон» почухав свій глиняний ніс і глибоко зітхнув.
— Не хотів я вплутувати зайву людину. Я його не знаю, цього угорця, і ніякої ролі він не грає. Тільки й того, що передав листа від Карла… До нас, у Лавру, багато туристів приїжджає. Один з них і розшукав мене, підійшов і питає по-німецькому: «Брат Симеон?» — «Так», — кажу. — «Вам лист з Будапешта. Вас давно розшукують». Дав мені листа і відразу подався до своєї групи.
— Спитав по-німецькому?
— Так.
— А чому вважаєте, що це був угорець?
— Група туристів з Угорщини. Та й схожий він на угорця. Либонь, не хотів говорити угорською. Щоб товариші не чули.
— Якого це було числа?
— Двадцять третього червня.
— І ви на другий день узяли відгул?
— Узяв.
— Так, так, — задумливо мовив Коваль. — У вас збереглася ця записка Карла?
— Я спалив її.
— Шкода.
— Я розумію, була б зараз на мою користь. Якби знаття… Але я вам чисту правду сказав, як перед богом. Усе правда… Я не господь, щоб за чужі гріхи хрест нести.
«Ну от, у боги записав, — неуважливо подумав Коваль. Колишній чернець своїми показаннями зробив такий переворот у думках підполковника, створив такий хаос у його голові, що він ніяк не міг отямитися. — А що, як правда? А що, коли підтвердяться ці показання? Тоді можна вважати…»
І Коваль відчув, як його охоплює жадоба діяльності, при якій непереборно хочеться рухатися — їхати, шукати, допитувати, дзвонити, співставляти, перевіряти, зводити кінці а кінцями, утворюючи непорушний логічний ланцюг подій і виявляючи сховані пружини людських вчинків.
— Ясно, — сказав Гострюкові. — Більше нічого не маєте додати?.. — І по хвилі сам додав: —Ну, добре. Поки що досить. Перевіримо ваші показання, тоді зустрінемось знову.
— Як же перевірите?.. І нащо я ту записку спалив! Знаєте, лякливий став.
— Нічого, знайдемо як. Підпишіть протокол допиту. Прочитайте, чи все вірно записано з ваших слів.
— Який же допит? Я ж сам, без усякого допиту, дав показання. Добровільно.
— Це буде враховано, — поквапливо пообіцяв Коваль, згадуючи, що ніякого листа від Локкера в домі Каталін при обшуку не виявлено.
Після того як конвоїр вивів Гострюка, підполковник не міг знайти собі місця. Він дзвонив у район, розшукуючи Вегера, послав чергового за Ернстом Шефе ром і наказав викликати з Ужгорода таксиста Дибу.
На той час, коли у кабінеті з'явився запилений з дороги капітан Вегер, у підполковника вже був складений конкретний план оперативних дій:
1. Допитати Ернста Шефера, який міг би здогадатися, що Каталін відвідав його колишній шурин. З'ясувати його думку щодо такої можливості.
2. Ще раз допитати таксиста Дибу про нічного пасажира, попросити його скласти словесний портрет.
3. Установити місце поховання тержерместера Карла Локкера, здійснити ексгумацію його останків.