— Ґражданін пасажир, покажіть талончика!
Зненацька заскочений Влащенко злякано почав ритись у кишенях і бурмотіти, що він закомпостував, а вона як зарегоче на всю філармонію. Якось вона улучила момент і перед репетицією запхала Малащенку в мандоліну мишу. Коли під час репетиції миша вилізла з мандоліни, в оркестрі почався такий вереск, що віолончелістка Клара зомліла і її довго ляскали по щоках і кропили водою. Але миша в мандоліні — то дурниця порівняно з тим, що вигадала вона для бандуристки Марічки Гардибурко, яка була дуже колоритною жінкою. Висока, з отакими грудьми, — показав руками, — любила одягатися в етнічному стилі. Здорова, рум’яна, коли йшла, то під нею земля двигтіла. Від Бесарабского ринку через весь Хрещатик було видно, що до філармонії підходить справжня українська жінка. У цей час почали ходити чутки, що захворів колишній компартійний бос Мар’ян Дядюра, який усе життя боровся з релігією та українським буржуазним націоналізмом. А Мотря Степанівна завжди була в курсі колишньої партійної і нинішньої номенклатури. І чимось, видно, цей Дядюра їй колись не вгодив. От Мотря Степанівна набирає номер Гардибурко, змінює голос і каже:
— Вам телефонують із приймальні міністра культури. Погано почуває себе колишній державний діяч Мар’ян Дядюра, який усе життя шкодив релігії і боровся з Україною. А це на старості розкаявся і хоче перед смертю висповідатись священику з автокефальної церкви і послухати гру на бандурі. Ви у нас найкраща бандуристка, так що беріть бандуру і їдьте до Дядюри. Він вас чекає.
І називає його адресу. Гардибурко взуває свої червоні чоботи, одягає кожушка, зав’язує тернову хустку, бере бандуру і їде до Дядюри. Відчиняє їй двері дочка Дюдюри.
— Ви до кого?
— Мене направили з міністерства культури пограти Мар’яну Івановичу на бандурі, — каже Гардибурко.
Як почув це старий! Як зірветься з ліжка! Як підскочить! Де в нього та й сила взялася. Забув, що він хворий і немічний, почав верещати, сикався битись, з відчаю розбив рідкісного порцелянового бюстика Кагановича. То Гардибурко — задом, задом і насилу від нього втекла. Після цього в Дядюри знову пробудилося здоров’я для боротьби з українською справою, він ожив і перестав хворіти.
— Який жах! — писнула Аліса Цицалюк. — Але хтось же її тримав, що вона таке виробляла.
— У неї були сильні зв’язки в міністерстві культури й Кабінеті Міністрів, — сказав батько. — Вона завжди могла вибити гроші. Ремонт, закупівля музичних інструментів — все це було на ній. Так що керівництво прощало їй усі витівки як дивні забави самотньої нещасної жінки.
Спогади про філармонію роздратували батька, він вийшов у свій кабінет і ввімкнув комп’ютера.
— Що він робить, коли на тебе дметься? — запитала Аліса Цицалюк.
— Хіба не бачиш? Зачиняється в своєму кабінеті, вмикає комп’ютера і дивиться якісь божевільні фільми. А коли я запитую його, що дивиться, то каже: про стервозних жінок, у яких шукає риси мого характеру.
— Що тебе біля нього тримає? — прикриваючи рота, смачно позіхнула Цицалюк. — Ти ж подивися на нього: лайдак із лайдаків, весь час або грає, або лежить на дивані, або дивиться фільми. А ти — гарна, з доброю фігурою, емоційна, жвава. На тебе звертають увагу чоловіки. Чому б тобі не почати все спочатку?
— Колись Аристотель говорив, що кожен чоловік, від якого завагітніє жінка, лишає в ній частину себе. І якщо жінка народить від другого чоловіка, то існує велика ймовірність, що її наступна дитина буде схожа на першого чоловіка, — відповіла мама.
— Звідки він це взяв?
— Помітив, спостерігаючи за тваринами.
— Ти хочеш сказати, що якби захотіла вийти заміж за Птуху і народити від нього дитину, то вона була б схожою на Луня?
Мама не відповіла, а прислухалась, як у туалеті шкребеться Бахус.
— Женику, вижени кота з туалету, бо позагрібає все в своє корито, — гукнула батькові.
Але Бахус продовжував голосно шарудіти, а з батькового кабінету долітали постріли і вибухи снарядів.
— Женику!
— Зараз підійду!
Мама встала з дивана й прочинила двері в туалет. Бахус саме загрібав у корито з силіконовим наповнювачем килимка. В кориті вже лежали присипані дезодорант, гумовий коврик і рулон туалетного паперу.
— Коту!
Бахус вискочив із туалету й почав несамовито дерти кігтями у залі килима, а потім виліз на диван і вдоволено влігся біля Аліси Цицалюк.