Вона подивилась на годинника і, шморгаючи носиком, заметушилася:
— Вигрібай лижі. Скоро будуть шнурки.
Я одягнувся і, похитуючись, рушив до дверей.
— Па-па! — підштовхнула в спину Ія.
На вулиці мене знудило. Я перейшов Ялтинську, забрів у темний двір і довго блював, а потім сидів і витирався носовичком. Коли мені стало трохи легше і я відчув, що можу йти, купив м’ятних жувачок і вирушив додому.
— Де ти був? — запитала мама.
— Святкував день народження з однокласниками.
Затамувавши подих, щоб не почула алкогольні випари, я роззувся, стягнув куртку і прошмигнув у свою кімнату, але відразу почувся мамин голос:
— Тебе хоче привітати хрещена з Білої Церкви, — подала мені свій телефон.
Я притулив до вуха прохолодну слухавку.
— Славко? Я ж забула тебе привітати, — заторохтіла в телефон хрещена. — Скільки ж я тебе не бачила? Два роки? Ну, щоб добре ріс, не хворів і приносив батькам радість. Дай мамі трубочку. Я їй щось скажу.
Я віддав телефон, увімкнув музику, а тоді подумав, що Ії треба було б купити блакитні троянди, бо вони їй потрібні більше, ніж мені. І засинаючи, подумав, що так і зроблю.
Гостини баби Павці
Після мого дня народження з’явилася баба Павця. У неї не було телефона, і вона приїхала з Личманів без попередження. їй пощастило, що не заблудилась, як минулого разу, і застала нас із мамою вдома, а то невідомо, де б вона блукала у великому й чужому для неї місті. Коли почувсь у коридорі дзвінок, мама визирнула у вічко й гарячково почала відчиняти двері.
— Здрастє у вашой хатє! Яка ти стала сочна клубнічка!
Баба Павця розцілувала маму й мене.
— Шо на манє так дівісса? Давно нє бачів свойой баби з сєла?
— У вас такі стильні валянки, — пом’яв їх руками.
— А ти, Славік, красапєта! Скольки тобє вже год? Патнадцат? Цє ж у тебе іменіни булі?
— Чотирнадцять.
— Пора вжє женіцца.
Вона була в пуховику, шитих валянках із галошами, у великій картатій хустці і з важкою рогозяною корзиною.
— А куді Жєнік подєвса? Мо’, дє сунєца за мною? — озирнулась на двері.
— Він у консерваторії, — відповіла мама.
— А колі вон буде?
— Не знаю, — почервоніла мама. — Роздягайтесь, проходьте.
— Шос манє Жєнік погано наснівса. Встала вдосв’їта. Думаю, тре’ єхат. Мо’, шо случілос? Попросіла сусєдку кабанчіка попорат і курєй на сєдалі зачініт, шоб куніца нє з’єла. Нашкрєбла трохі грошей, зобрала в дорогу гостінцьов да й поєхала.
Я допоміг бабі зняти пуховика й стягнути валянки.
— Дівіс, Славік, шо я тобє прівєзла, — полізла в корзину вона. — Бачіш? Сало. Сама коптіла. І ковбаса. О, а дє сє одна свіняча ножка? Нєвжєлі в дорозє укралі? Нє, здаєц, ондього.
Вона витягувала з корзини свіжину й коментувала. А я носив на кухню і складав у велику емальовану миску.
— Вошєм, рєшіла я нє ждат Роздва да заколола кабана. Так вірос да столькі єв, шо нє було здоровля єго порат.
До баби підійшов Бахус, став лапами на корзину й почав обнюхувать.
— Ти бач, яка нахалюга. Добрє тобє тут жівєцца. Нє треба ловіт мішєй. Толькі єсі да спіш.
Бахус задер хвоста, терся у неї під ногами й зазирав у очі.
— Таки здорови жирни кот, — погладила його баба Павця.
— Славику, йди-но сюди, — покликала мама.
Я зайшов до спальні.
— Збирайся, привезеш батька. Скажеш — баба Павця приїхала. Я дам гроші й напишу, що купити, — почала записувати на листочку список продуктів.
— Зв’язатися з ним по телефону?
— Зв’яжися, але харчі зараз принеси.
Я одягнувся й вийшов із квартири. На вулиці я зателефонував батьку. Телефона довго ніхто не брав. Нарешті почувся голос Дєньги:
— Алло, це ти, Славику? Як справи?
— Нормально, — знехотя відповів їй.
І почув, як вона гукнула:
— Підійди до телефона. Славик дзвонить, — а тоді защебетала до мене. — Він миється. Зараз підійде.
Мені неприємно було чути, що вона розмовляє з ним на «ти». Він же її викладач і старший за неї років на п’ятнадцять чи шістнадцять.
— Славко?.. Що трапилось? — почув батьків голос.
— Баба Павця приїхала.
— Де вона?
— У нас вдома.
Він замовк і дихав у трубку.
— Зараз приїду.
— Ти будеш там ночувати?! — почувся віддалений жіночий голос.
— Не знаю. Мати приїхала.
— Ти ж знаєш, що я без тебе не засну…
І додала щось інтимним голосом, але я вже не розчув. Я не знав, де живе він із цією безпардонною Дєньгою, яку не хотілося ні бачити, ні чути, і перервав телефонний зв’язок.
У «Великій кишені» я скупився за маминим списком і притягнув два важкі пакети додому. Баба Павця вже сиділа на кухні й розмовляла з мамою, яка готувала вечерю. Бахус лежав у бабиних ногах і слухав, як вони говорять.