Удома я застав маму й Алісу Цицалюк. Вони сиділи на дивані й про щось тихо розмовляли. Я переодягнувся й пішов на кухню, але почувся різкий дзвінок, і мама відчинила двері. У коридор зайшов Антось Птуха. Він був збуджений і ледь себе стримував.
— Уявляєш, що зробив твій син?
— Що таке?! — злякалася мама.
— Обписав балончиком мої двері й весь під’їзд: «Птуха любить чужу малину». Я сьогодні весь день відчищав і зафарбовував його художні вправи.
— А звідки ти знаєш, що це зробив Славко?
Її очі були колючі, і в них уже не було того захоплення, з яким вона раніше зустрічала Птуху.
— А хто ще міг це зробить?!.
— Іди сюди, — позвала мама. — Ти чув, про що ми говорили?
— Чув.
— Це твоя робота?
— Моя.
— Що ж я йому зробив? — обурився Птуха. — Я ж йому нічого поганого не зробив.
Сердито дивився на мене й шукав підтримки у мами.
— З ним я сама розберуся, — холодно відповіла вона.
Мама замовкла й чекала, доки він піде.
— Ти більш нічого не хочеш мені сказати?..
— Нічого.
— Ну, то я пішов, — потоптався на місці.
— Іди, — відповіла мама й зачинила за ним важкі двері.
Я побачив із вікна, як сідав він у свого «Вепра», і, гребнувши колесами, великий джип поїхав геть із нашого двору і з нашого життя. Так закінчилась історія, яка ледь не зруйнувала нашу сім’ю.
Увечері тато прийшов з роботи, вмився, і мама поставила йому на стіл вечерю. На столі парувала картопля в мундирах, тьмяніла полита оливковою олією квашена капуста, у рибниці лежав смажений лин із золотистою шкірочкою, а в хлібниці — нарізаний хліб із гарбузяними зернятами, який він любить. Батько мовчки вечеряв і думав про щось своє. Я знав, про що він думає. І ви теж, напевно, здогадалися: про музику, про маму і трохи про мене.
Після вечері він сів за піаніно й почав грати, а мама з Алісою залишились пити чай з молоком і шепотітися. Аліса взяла скибочку надрізаного кекса, нахилилась до мами і тихо запитала:
— Чому ти кинула чоловіка, який уміє міняти в крані прокладки й ремонтувати розетки?
Мама долила в чай молоко.
— Тут багато причин, — розгублено відповіла.
— Ну… наприклад?
Вона зам’ялась і не знала, що сказати.
— Наприклад, як стемніє, він починає позіхати.
Аліса здивовано розвела руками:
— Але ж ти казала, що з ним добрий секс…
— Це важливо, але це не головне.
— А що ж головне?.. — поставила порожню чашку на стіл Аліса.
— Ти хочеш від шлюбу тільки задоволень і гострих переживань?
Ми зайшли у вітальню, сіли на диван і заслухалися, як батько грає танґо Сильвестрова. Його експресивні баси звучали неперевершено. Ця музика була відчайдушна й глибока, ніби в ній сплелись усі протиріччя й пристрасті людської душі. На диван вискочив Бахус, почав вилизуватись, ліг на спину, задер лапи і витріщився на стелю.
— Так що ж головне? — зашипіла Аліса, і її очі стали схожими на дві металеві гривні.
— Послухай, — приклала пальця до губ мама.
Під батьковими пальцями вібрувало, пружинило, клекотіло танґо. І в цій музиці було стільки радості, меланхолії, відчаю, злості, смутку і ніжності, ніби вона передавала все, що пережила наша сім’я за останні місяці. Мені здалося, що в ритмах танґо в залі кружляють тато й мама, а я, Аліса і Бахус зачудовано дивимося на цей шалений танок.
— Що тебе тримає біля нього? — не вгавала Аліса.
— Мене тримає біля нього музика, — тихо відповіла мама. — Коли він грає, я забуваю, що в нього живіт, пом’яті штани, і що він не вміє заробляти гроші.
— І цього досить, щоб ти йому все вибачила?..
Мама не відповіла, а коли настала тиша, підійшла до батька, занурилась рукою в його густе волосся і щасливо сказала:
— Сонечко моє, чорне й волохате.
Я теж люблю свого тата, але не за те, що він гарно грає, а за те, що він мій тато.
Тіні в маєтку Тарновських
1
Карета загуркотіла на містку, підскочила на вибоїні сільської дороги, голосно вйокнув їздовий, зафоркали коні, і в кишені Романа Бея задзвонив мобільний телефон. Його опасисте тіло, сховане під чорним плащем, важко погойдувалося на ресорах.
— Тільки не зранку, — сказав у телефон Бей. — Завтра після дванадцятої.
За їхньою каретою, просівши на один бік, котилася балагула, а за нею — підвода з музикантами. Здіймаючи куряву, дивна процесія проїхала через село, і вслід їй довго дивилися дві сільські жінки.
— Що це таке? — обізвалася висока жінка в червоному плащі, і в її очах застигло здивування.