А ось і відносно нове явище — сексуально відкритий шлюб, тобто такий, при якому подружжя визнає один за одним право на сексуальні зв’язки поза сім’єю, бо задовольнити один одного ця пара не може.
Звісно, що такі шлюби були й раніше. Мендель наводить Тадею Швагуляку приклад напіввідкритого шлюбу Володимира Винниченка та Розалії Ліфшиць: «Розалія Ліфшиць була мудрою жінкою. Вона водила дівчат до Винниченка, Винниченко з ними кохався, але залишався з Розалією Ліфшиць».
Чи не до відкритого шлюбу рухаються герої повісті «Тіні в маєтку Тарновських»? Фінал повісті показує, що це можливо. З могутньою силою їх притягує демонічне.
Наукова психологія не знає, що таке демонічне. Для психоаналізу існують поняття мазохізму й садизму. Однак література, театр, кіно і просто життя бачать це по-своєму, а інтуїція нашіптує, що ці речі так просто не пояснюються… Ми відчуваємо, що життя без Дона Жуана, Печоріна, Манон Леско, Кармен було б біднішим, втратило б еротичні фарби. А що б робило без них мистецтво?! І ось філософ щось бурмоче про «метафізичну й еротичну загадку зла», художник малює демонів і чарівних чортиць, а письменник створює образ демонічної жінки.
І Ліля з повісті «Сонечко моє, чорне й волохате», і Алла з повісті «Тіні в маєтку Тарновських», здавалося б, цілком звичайні земні жінки без найменших ознак демонізму. Але саме їхнє пристрасне бажання кохати і бути коханими робить їх незвичайними. Найбільш демонічна жінка в книжці — танцівниця Ольга Фафлей із повісті «Тіні в маєтку Тарновських». Це тип жінки, що знищує чоловіків, роблячи їх жертвами пристрасті. І на вогник Фафлей зачаровано летить Тадей Швагуляк.
Ключем до багатьох жіночих образів у творчості Володимира Даниленка є його стаття «У пошуках демонічної жінки», присвячена творчості Валерія Шевчука.[6] Демонізм Даниленко розглядає як силу, що пробуджує до життя. Втім, дозволю собі його востаннє процитувати: «… демонічні пристрасті пробуджують волю до життя, очищують почуття між чоловіком і жінкою від рутини буденності. На думку Сократа, демон сидить у кожній людині. І оскільки демонічне знаходиться за межами добра і зла, то воно пов’язане з силами природи і піднімається від основ буття. Аристотель вважав, що бути щасливим — це значить жити в гармонії зі своїм демоном».
Що сказав би з цього приводу Еріх Фромм? Думаю, щось на кшталт: «Демонів можна любити, але не потрібно їм підкорятись і ставати їхніми рабами». Цим не зовсім безпечним, але доволі обнадійливим висновком, хочеться закінчити свої роздуми.
В’ячеслав Шнайдер
Про автора
Володимир ДАНИЛЕНКО — сучасний український прозаїк, творчість якого балансує між тонким психологізмом, містикою, іронією, переходить у сатиру, умовність та відверту фантасмагорію. Автор книжок повістей та оповідань «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», книжки есеїстики та критики «Лісорубу пустелі», романів «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського», аудіоальбому сатиричних радіоп'єс «Струнний квартет для собак». Лауреат літературних премій гумору та сатири, «Благовіст» та імені Івана Огіенка. Його твори перекладено німецькою, японською, італійською, польською мовами.
Володимир Даниленко сьогодні — це надпотужний флагман української літератури.
У соціально-політичній сатирі Володимир Даниленко послідовно продовжує естетичну опозиційність між шістдесятниками і вісімдесятниками, що в контексті традиційного для літературного процесу візового антагонізму варто розглядати як одвічний конфлікт батьків і дітей.
Позараціональний, позареальний, поза ще якийсь… а мені видається, що такої оновленої «реалізмом» прози в українському книгопрокаті давненько не було. Вугілля, що на очах стискається до стану прозорості.
Порівнюючи творчість Даниленка з рештою української прози кінця XX — початку XXI століть, Сергій Грабовський відзначає, що в українській літературі письменник займає окрему нішу, оскільки «йде супроти течії».
6
Володимир Даниленко. У пошуках демонічної жінки (Архетип Аніми в пізніх повістях Валерія Шевчука) // Слово і час. — 2000. — № 2, —С. 21–24.