— Як ви зі мною розмовляєте?! — обурився батько. — Я записав власну транскрипцію двадцяти чотирьох прелюдій Шопена.
— До сраки твій Шопен! — закричав Кремпоха. — Ти перетворив «Старий рояль» на чорт зна що! Сюди почала злазитись усяка бідна шушваль, в якої гроша ламаного за душею нема. А нам потрібна така музика, щоб приходили солідні люди.
Він зайшов за шинквас, відрахував гроші і, бризкаючи слиною, простягнув батьку:
— Ось за п’ять днів роботи у цьому місяці — 1666 гривень і 66 копійок. І щоб більше тебе я тут не бачив.
Батько мовчки взяв гроші, подивився на переповнене кафе, на студентів, що були свідками цієї розмови.
— Пішли звідси, — підштовхнув мене до дверей.
Ми вийшли на Шовковичну і перейшли на протилежний бік вулиці. Дув пронизливий холодний вітер. Біля верби Аї я звів коміра в куртці й запитав:
— Що ти скажеш мамі?
Інтриґи Кукурійка
— Ну, і що ти мені скажеш? — запитала мама, коли батько простягнув їй гроші.
— Тут за п’ять днів роботи, — похмуро відповів.
Вона сиділа на дивані з книжкою в руках і дивилась на нього. Батько відійшов до шафи-купе й притулився спиною до дзеркала.
— Це останні гроші, які ти приніс?
Вона закипала від обурення, а Бахус підійшов до неї, сперся лапами їй на коліна й почав зазирати в очі. Кіт завжди так робив перед початком скандалу.
— Вибач, що не зміг довше затриматись. Я тримався, як міг, — розвів руками. — Я збирав багато відвідувачів, але адміністратор кафе не дав мені грати свою музику.
Мама сиділа, як на голках, відштовхуючи Бахуса, що терся об ноги і намагався вгамувати сімейні пристрасті.
— Що ти їм грав?
— Я грав київських авангардистів і свою музику.
— А вони що хотіли?
— А вони хотіли, щоб я грав шансон.
— Для кого ти пишеш цю музику?! — закричала вона, кидаючи на диван книжку.
— Для себе.
— Господи, і що я знайшла в твоєму егоїзмі?! Ти не думаєш про мене, про Славка! Ти не думаєш про те, за що ми будемо жити! Ти думаєш тільки про те, як не принизити свій музичний гонор! А як же заробляють гроші популярні піаністи?
Я стояв у дверях зали і спостерігав, як клекоче і набирає сили домашній скандал, як електризується в квартирі повітря, і від маминого голосу дзвенять скляні келихи на високих ніжках.
— Що таке популярний піаніст? Для мене це людина, яка не має своєї філософії! — вигукнув він.
— А в чому твоя філософія? В чому?! — закричала мама і сердито відштовхнула Бахуса, і той підбіг до батька і почав тертись об його штани.
— Моя філософія — бути собою. Ось моя філософія, — з притиском мовив він. — Піаністи, які за гроші задовольняють невибагливі смаки публіки, як музиканти, може, й непогані, але як творчі особистості мені нецікаві.
Його густе чорне волосся на голові скуйовдилось, а довгі цупкі волосини настовбурчились і вилізли з носа. Скорчивши зневажливу гримасу, він важко стояв біля дзеркала.
— Зате вони заробляють гроші, і їхні жінки не працюють на п’яти роботах, як я!
— Але ж ти кинула дві роботи.
— То й що, як кинула? Як он треба знову йти їх перепрошувати? Невже я до кінця життя буду сама утримувати сім’ю?!
Мама схлипнула і дістала носовичка з кишені махрового рожевого халатика.
— Хіба я колись відмовлявся від заробітків? — образився батько.
— Ти не відмовлявся, але тобі всі чомусь відмовляють! — знову закричала вона. — Із філармонії тебе вигнали.
При згадці про філармонію він сердито вийшов із зали в мою кімнату.
— Перестань, — обізвався я. — Хіба цим криком щось зміниш?
— Не зміню, то хоч відведу душу! — вигукнула мама й кинула книжкою об піаніно. — Як вже він мені впікся зі своїми принципами!
Філармонія в нашій сім’ї була особливою темою, а будь-яка згадка про цей період батькового життя викликала в нього депресію. Причиною цього був художній керівник і диригент філармонії Юрій Кукурійко.
Все почалося з того, як на Рурському фортепіанному фестивалі німецька критика написала про батька як про феноменального майстра настрою, а після запису концерту фортепіанних творів Сергія Прокоф’єва англійський журнал «Грамофон» назвав його концерт одним із найавторитетніших записів, що існують на сьогодні. Коли у філармонії з’явився переклад статті з журналу «Грамофон», у Кукурійка розболілося серце, і його ледь не трафив шляк. Диригента забрала швидка допомога, і два тижні його не було у філармонії.
Після виходу на роботу Кукурійко змінився. Раніше він жартував, зачіпав жінок, а після лікарні став непомітний, тихий, ніби його хтось підмінив. При появі батька Кукурійко якось дивно кривився і відводив погляд. Але за рік Кукурійко знову ожив, забігав, і в його голові почали роїтися плани нових концертів і гастрольних поїздок.