Нарешті оркестр вирушив у велике турне Францією, Швейцарією та Ліхтенштейном, і всюди були захоплені відгуки преси про неперевершену батькову гру. А після концерту в Ліхтенштейні з ним захотіла поговорити дружина князя Ліхтенштейну Марія Аглая Кінскі фон Вхінітц і Теттау. Її строга зачіска, вечірня сукня, стриманість і жіночність виказували в ній аристократку з давнього роду. Батько не дуже добре володіє німецькою, але розібрав, як вона сказала:
— Я щаслива чути таку віртуозну музику. Це було божественно, — і потисла йому руку.
Після турне батько хотів зробити подарунок мамі до дня народження, але його здивуванню не було меж, коли Кукурійко заплатив йому за гастролі сто євро.
— І це після того успіху, який викликали мої фортепіанні концерти в зарубіжній пресі? А як же моя тарифна ставка? — обурився батько. — Ви заплатили мені сто євро за гастрольне турне?!
— Будь задоволений, що я тебе взяв у цю поїздку, — сказав Кукурійко, і в його голосі зазвучали металеві нотки.
— Ви поклали собі в кишеню гроші, які заробив оркестр, — почервонів батько.
— Що?! — підвівся з-за столу Кукурійко. — Ти будеш мене вчить, скільки я маю грошей брати собі, а скільки платить оркестру?!
— На концертах були аншлаги. Про мене захоплено писала преса. Ви повинні платити хоча б за тарифами.
— Тут я визначаю, скільки кому платить, а не тарифи! — грюкнув кулаком по столу диригент і почервонів.
А коли батько дав сольні концерти в Одесі, Львові, Харкові й Чернівцях, Кукурійко почав ненавидіти його ще більше.
— А за що він тебе так незлюбив? Хіба ти йому щось погане зробив? — запитав я.
— Це все заздрощі.
Він засовався і подивився собі під ноги.
— А що було далі?
— А далі, — тихо мовив він, — мені дали зіграти «Другий концерт» Рахманінова. А там була партія валторніста. Під час концерту валторніст не впорався зі своєю партію, а провал концерту звалили на мене.
— А чому не на валторніста?
— Бо валторністом був зять Кукурійка, — заворушив пальцями батько, ніби грав у повітрі на невидимих клавішах. Він завжди так робить, коли хвилюється. — Так що мене вигнали з філармонії з трактуванням «за непрофесіоналізм».
— А кого ж узяв на твоє місце Кукурійко?
— Хіба я знаю? Когось узяв…
Ми сиділи в моїй маленькій кімнаті, заставленій книжками, дисками з музикою та фільмами моїх улюблених режисерів. Дисками була завалена вся тумбочка, на якій у жовтому горщику стояв великий каучуконосний фікус. Я сидів на дивані, а батько — біля мене. Відчувалося, що йому зараз потрібна моя підтримка. Можливо, навіть більше, ніж мамина. Він закинув ногу на ногу і гойдав капцем із стоптаною п’ятою.
— Щось у твого вазона листок пожовтів, — сказав, аби не мовчати.
Я здивувався, що іноді він при своїй неуважності й творчому хаосі в голові здатний помічати такі речі. Мені здавалося, що батько, завжди занурений у якісь глибокі, тільки йому відомі переживання, і взагалі нічого не помічає.
— Фікус не любить зайвої вологи. Мама почала його частіше поливати.
— Знаєш, — підвів голову, — серед музикантів, що грають Баха, є піаністи, які роблять це значно краще, скажімо, за Ґленна Ґульда. І скажу тобі без зайвої скромності, що я належу до них. Тільки цього ніхто не оцінить, бо аудиторія піаністів мого класу невелика й закрита.
Він замовк і втупивсь у фікуса, чекаючи, що я скажу.
— І де ти будеш заробляти гроші?
Батько прислухався, як поверхом вище плаче дитина, і важко заворушився.
— На приватних концертах. Є в мене один багатий знайомий. Думаю, що якось викручусь.
Він опустив голову і безпорадно обм’як, а я відчув, як усе в квартирі — піаніно, комп’ютер, посуд, книги, фікус, мама і Бахус напружилось, наче перед грозою.
Полювання на кажанів
Всю ніч батьки сердито шепотілися в ліжку. Іноді мама забувала, що я за стіною, і голосно говорила:
— Ціни ростуть, а тебе вигнали в три шиї. Сядеш зараз, як рак на дно, і будеш бульки пускать. А я буду знову розриватись між п’ятьма роботами.
— Я ж казав, що подзвоню Нужному, — огризнувся він.
Та мама не вгавала:
— Моя однокласниця Єва Икавка торгує на Дарницькому базарі городиною і фруктами. Каже, прийшов недавно до неї постійний покупець. Раніше він діставав пухке портмоне, набирав кілька ящиків фруктів і ніс до автомобіля. А це зайшов купити кримського винограду, попросив три кіла. Вона зважила, а він відкриває портмоне і здивовано виявляє, що в нього не вистачає грошей.