— Криза, — буркнув батько.
Але щось важко гупнуло. Я почув писк на лоджії і чиєсь вовтузіння.
— Бахус кажана впіймав! — закричала мама.
Я відчинив двері на лоджію.
На підлозі, розставивши крила, сиділа руда вечірниця і відчайдушно цокотіла; Бахус намагався вхопити її за спину, але вона не давалась.
— Не вилазь із кімнати! — прикрикнув батько.
Бахус приловчився, ухопив кажана і вскочив до моєї кімнати.
— Пусти його! — стукнув я капцем кота.
Бахус обурено повернувся до мене, і цієї миті виявилося досить, щоб кажан зашарудів шкіряними крилами, злетів і вчепився кігтиками в тюль. Кіт підстрибнув, але кажана не дістав. Падаючи, Бахус перекинув фікуса, і череп’яна ринка з гуркотом розбилась.
— Що це там робиться?! — прибігла в нічній сорочці мама. — От зараза котяча!
Бахус несамовито гребнув лапами і прожогом вискочив із кімнати.
— Випусти кажана.
Батько накрив рушником нічницю, вхопив рукою і скрикнув:
— Щипається!
Стріпнув за вікном рушника — і кажан зник у нічному небі.
— Принеси совка й віника.
Я приніс, і, лаючи Бахуса, мама згребла з паласу черепки й землю, а тато дістав із стінного пеналу старого горщика, і ми пересадили фікуса. Кілька листків було зламано, і на стеблах виступило молочко. Я приніс із кухні мед і замастив вазону рани, коли із зали, ніби нічого не трапилося, вийшов Бахус і почав нюхати повітря, шукаючи кажана. Якби Бахус був хлопчиком, то мав би проблеми з фізкультурою. Іноді він стрибав із кухонної раковини на посудомийну машину і, не розрахувавши відстань, падав на підлогу й присоромлено тікав із кухні, бо не любить, коли з нього сміються.
— Лягайте спати, — гукнула зі спальні мама.
Я вимкнув нічника, повернувся на бік, вкрився ковдрою. За стіною скрипнуло ліжко, і знову заговорила мама:
— Колись я щосезону купувала літні туфлі, а це вже третій рік ходжу в старих. Все, що я могла собі купити, це білий крем, щоб старі туфлі мали пристойніший вигляд. Раніше в людей було більше грошей, і вони були веселі, а зараз похмурі, і грошей у їхніх гаманцях стало менше.
— Спи, — пробурмотів батько.
У квартирі настала нічна тиша. Я почув, як прочинив лапою двері Бахус, зайшов на лоджію, важко застрибнув на підвіконня, сів у прочиненому вікні, за яким шурхотіли в повітрі костокрилі летючі істоти.
«Тільки б знову не залетів кажан», — засинаючи, подумав я.
Зморений сваркою батьків, кажаном і розбитим фікусом, я проваливсь у важкий сон. Серед ночі я побачив старий дореволюційний будинок. Ми з мамою зайшли у ліфт, який підняв нас у залу, де звучала музика і кружляли жінки в бальних сукнях і чоловіки у фраках.
— Чий це дім? — запитав я.
— Це дім Нужного, — відповіла мама.
— А хто такий Нужний?
— Хіба ти не знаєш?! — здивувалась вона. — Це чоловік, що висиджує курчат. Бачиш?
Я роздививсь і побачив товстого чоловіка в червоному пір’ї та окулярах із золотою оправою, який, розчепіривши поли фрака, сидів на яйцях. А біля нього на фортепіано хтось несамовито грав «Собачий вальс».
— Хто це так противно барабанить на клавішах? — запитав я.
— Це твій батько, — відповіла мама. — Ця музика допоможе Нужному висидіти курчат. Дивись, зараз вони почнуть лупитись.
Батько заграв так навіжено, що білий хорт, який сидів біля ніг такої ж худої, як він, пані в пишному білому платті, почав завивати, а з-під чоловіка в пір’ї вискочили жваві курчата.
— Які гарні! Які пухнасті! — прицмокувала мама.
— Це вона так підлещується до Нужного, бо насправді я мала висиджувати цих курчат, — сказала жінка в масці курки.
— А ви хто? — запитав я.
— Хіба не знаєш? — засміялася жінка. — Я — Аліса Цицалюк.
Зняла маску і по-змовницьки підморгнула, але це була не Аліса Цицалюк, а якась зовсім молода дівчина з русявим волоссям, зібраним у хвостика. Нужний упіймав курча і підніс мамі.
— Тільки одне? — скривилась вона.
Я подивився на невдоволену маму, на курча, що перетворювалось на кажана. Аж раптом із-під рояля вискочив Бахус, ухопив зубами кажана, і він зацокотів, а мама закричала:
— Кіт знову кажана зловив!
Моє тіло було мляве і не слухалось. У лоджії чулися батькові й мамині крики, писк кажана і гупання Бахуса. Я здогадався, що це не сон, увімкнув нічника і визирнув на лоджію.
— Не відчиняй двері. Кажан влетить!
— Коту! — тупнув ногою батько і накрив кажана картонною коробкою з-під маминих чобіт.