Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. «Не набутися ним», — сумно кидає ще зовсім юна Марічка те глибоке слово, яке за своїм змістом дорівнює всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. «Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.
Отже, на відміну від Шекспіра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.
СМІХ
Дата і місце написання: 7лютого 1906 р., м. Чернігів.
Уперше надруковано в журналі «Нова громада», 1906, кн. 2,
стор. 29—40.
INTERMEZZO
Дата і місце написання: 9 вересня 1908 р., Чернігів.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник»,
1909, т. 45, кн. 1, стор. 5—15.
Новела має дещо автобіографічну основу. В листі до польського поета М. С. Вікшенського від 21 травня 1908 р. Коцюбинський писав: «Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепочах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки — слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз — мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість. Я дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи. Заважити Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою».
Відпочивав письменник в іншому місці — в селі Кононівці на Полтавщині. У листі до дружини від 19 червня 1908 р. Коцюбинський писав з Кононівки, що господар, у якого він зупинився на відпочинок, дбає про нього, скрізь водить, усе показує і тим самим заважає йому «взятися до роботи і до спочинку». Письменник з нетерпінням ждав часу від’їзду господаря. «...Все більше почуваю утому од людей», — скаржився він. 26 червня 1908 р. Коцюбинський інформував свою дружину: «Почуваю себе непогано з боку фізичного. Зате, лишившись на самоті, тільки тоді почув я, як сильно втомлений я душею. Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись. Читати теж не можу. Писати почав, та й кинув. Не хочу.
Якась така мрачна тема, важка, а тут і так не весело. Лучче буду гуляти, спочивати, читати книгу природи, збирати матеріал».
«Нічого не читаю, — зазначає письменник у листі до Віри Устимівни Коцюбинської від 29 червня 1908 р., — газети тільки переглядаю. Взагалі стараюся нічим не турбувати своїх нервів, а тиша на полі або на сінокосі заспокоює їх дуже добре. Через те я і тікаю туди од всіх, про це знають і ніхто не в претензії на мене». 6 липня 1908 р. він писав дружині з Кононівки: «Весь вчорашній день провів дуже гарно [...]: їздили ми в с. Нечипорівку, верстов 20 звідси, до одного сліпого і дуже цікавого пана. Mle^ там надзвичайно гарні, весь час я гуляв серед гречок та лісів цвітучої липи — і аж в Кононівку привіз той запах».
Про роботу над новелою дізнаємося з листа до редактора «Літературно-наукового вісника» від 18 вересня 1908 р.: «До «Вісника» саме пишу. Вийде щось невелике і буде називатися «Intermezzo». А через кілька днів (23 вересня 1908 р.) письменник повідомляв В. Гнатюка: «Сьогодні скінчив невеличку річ для «Вісника», назвав її «Intermezzo» і сими днями пошлю [...] до Києва».
Чому ж письменник назвав образи природи «дійовими особами»?
Ця «ремарка» після заголовка — своєрідний ключ до розуміння новели. Адже йдеться не тільки про природу, а про дещо більше. Тут важливо усвідомити особливість позиції оповідача в цьому творі. Адже пейзаж змальовується не сам по собі, не збоку — очима автора (стороннього спостерігача), як, скажімо, експозиційний пейзаж у романі Панаса й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а передається крізь призму сприйняття героя. Це основа розуміння образної структури новели.