По суті, природи ми не бачимо і не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на голосній арфі полів. Усе, що відбувається у творі,— це переживання героя, який блукає в полях. У його душі стикаються різні, часом неспівмірні образи, наприклад утоми і сонця, які в житті між собою не зв’язані. Отже, й сцена цього грандіозного дійства — не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи — це символи його суперечливих почуттів, переживань. Щоправда, зумовлені вони чинниками не тільки внутрішніми, а й зовнішніми — природними і соціальними.
Твір передає переживання Коцюбинського влітку 1908 р.: втома — рівновага — відновлення життєвих сил. І хоча це само по собі може становити інтерес, все-таки не пояснює той чималий резонанс, який викликала новела в читачів. Оскільки в цих образах природи — «дійових особах» був закладений глибокий смисл значної соціальної ваги, який зрозумілий із особливостей суспільної ситуації тих часів.
КОНІ НЕ ВИННІ
Дата і місце написання: 2—15 березня 1912 р., Капрі.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник»,
1912, т. 58, кн. 6, стор. 401—417.
У листі до дружини, В. Коцюбинської, від 24.ІІ. 1912 р. М. Коцюбинський так визначив задум свого твору: «...Завтра думаю почати нове оповідання, в якому будуть описані поміщики, властиве одна родина». А вже в іншому листі від 2.ІІІ.1912 р. він повідомив: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити».
Письменник ґрунтовно переробив першу редакцію новели.
Юрій КУЗНЕЦОВ
Пояснення слів
А р і д н и к — злий дух, чорт, дідько.
А ф и н и — лісові ягоди.
Б а б и н е ц ь — місце в церкві, де стоять жінки.
Б а н у в а т и — сумувати, журитися.
Б а ю р а — велика, глибока калюжа, яма, вибій.
Б о в г а р — коров’ячий пастух.
Б у р и ш к и — картопля.
Б у т и н а — рубання лісу.
В а н ь к и р (ванькирчик) — бічна кімната, відокремлена стіною від великої кімнати; прилавок
В а с а г — верхня частина воза, саней; ящик.
В а т а г — той, хто керує ватагою; ватажок, старший чабан.
В а т р а — вогнище, багаття.
В е с і л ь н а п е р е з в а — у дореволюційні часи частина українського весільного обряду, звичай, за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями до молодого.
В і в т а р — відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол.
В о р гі н н я — зрубаний тонкий довгий стовбур дерева, який використовують для огорожі; жердина; загорожа. Огорожа з дерев’яних лат.
Г а б а — покривало; хвиля.
Г а д ж у г а — молода смерека.
Г а й н о — лігво ведмедя.
Г а м а з е я — громадська будівля для зберігання зерна, муки тощо.
Г а м а н — шкіряна сумочка для грошей, торбинка для тютюну, люльки та інших дрібних речей; кисет.
Г а р м а н — тік.
Г а ч і — штани.
Г е й б и — наче, немов.
Г е м з и т и — мрячити.
Г о г о з — брусниця.
Г о т у р — глухар.
Г о ц — водопад.
Г р о м а д с ь к а х а т а — приміщення для приїжджих урядовців.
Г у г л я — гуля.
Г у с л я н к а — кисляк з пареного молока.
Г у т і р к а — розмова.
Ґ а з д а — господар.
Ґ о н т — покрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок.
Ґ р у н ь — вершина гори.
Ґ у р а л ь н я — спиртово-горілчаний завод.
Д а н г а л а к — весляр.
Д е с я т н и к (десяцький) — у дореволюційній Росії нижчий поліцейський служитель на селі, якого обрали селяни.
Д і д и ч — поміщик, великий землевласник.
Д і д и ч р и н ш т о к у м і с ь к о г о — людина, яка очолювала покидьків міського населення.
Д о в і д н е (довідно) — цілком певно, достовірно, вигідно.
Д р а г л і т и — труситися, коливатися.
Д р о б ’ є т а — вівці.
Д у к а ч (дукат) — срібна, а потім золота монета, що була поширена в ряді європейських країн.
Е к о н о м — завідуючий поміщицьким господарством, економією.
Є р и к — невелика протока, що з’єднує озера або річку з озером.
Ж е б р и — збирання милостині.
Ж е н т и ц я — сироватка.
Ж е р д к а — горизонтально підвішена чи прикріплена перекладина, на яку вішають одежу.
Ж у ж м о м — у згорненому, скрученому вигляді, як-небудь (про одяг, тканини).
Ж у п а н — теплий верхній чоловічий суконний одяг.
З а п а с к а — жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру (переважно вовняної), що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки.