1155 р., коли Юрій Долгорукий зібрався захоплювати столицю, то Ізяслав, його супротивник, виправдовувався, що він посів престол якраз через вимогу самих киян, котрі закликали його до цього. 1158 р., після смерті самого Юрія, до Ізяслава Давидовича прийшли представники міської громади й повідомили його про це. 1161 р. Ростислав послав до Святополка Ольговича послів із пропозицією відправити до нього сина Олега, мотивуючи це «ать познатеть Кияны лѣпшия» разом із торками та берендеями. Проте того ж року до міста увійшов Ізяслав і біля Софійського собору дав прощення всім жителям. Сам же пішов на Ростислава до Білгорода Київського. 1169 р., у момент розпочатої нової міжкнязівської боротьби, кияни відправили своїх послів до «чорних клобуків» з метою прихилити їх на свій бік. Одночасно Мстислав, домовившись зі своїм оточенням та мешканцями міста, пішов до Вишгорода, а потім зайняв і сам Київ. А померлого Володимира Андрійовича священики й кияни поховали в Андріївському монастирі. 1177 р., коли Святослав зі своїми полками і «чорними клобуками» став біля Вітачева на Дніпрі, до нього прибули столичні представники з повідомленням, що Роман пішов до Білгорода. 1194 р., коли після смерті Святослава Всеволодовича до столиці входив Рюрик Ростиславич, із традиційними вітаннями йому на зустріч вийшли церковнослужителі та кияни.
На літописних сторінках присутні також численні повідомлення про мешканців інших південноруських міст, які мешкали в межах самих укріплень. Зокрема під 1015 р. згадуються боярин Путша і вишгородські боярці, котрі присягалися Святополку, що разом із вишгородцями будуть йому вірними. А під 1160 р., під час походу Ізяслава Давидовича на Путивль, було оточено Вир. Але його мешканці замкнулися від нього. Існує також кілька повідомлень пов’язаних із жителями Володимира-Волинського. Коли 1202 р. Володимир Ігоревич із «безбожними галичанами» хотіли знищити «плем’я Романове», то цей князь за порадою галицьких бояр послав до володимирців попа з вимогою видати йому обох Романовичів. Обурені мешканці оточеного міста хотіли вбити його, але бояри не дозволили. А 1204 р., коли ляхи підійшли до згаданого міста, володимирці відчинили їм ворота, хоча пізніше й шкодували про це.
Значно більше існує згадок про мешканців Галича. Зокрема, 1173 р. тут галичани спалили незаконну дружину Ярослава Осмомисла Настаську, а самого князя водили до хреста, щоб він присягся жити далі зі своєю законною дружиною. 1189 р. у бою за місто було поранено Ростислава Берладничича, якого понесли до міста, де галичани планували зробити його своїм князем. 1206 р. після безчинств угрів галичани бажали привести до влади Мстислава Ярославича Німого. Друга спроба була більш вдалою: брат Романа Ігоревича Володимир посів у Галичі; інші Ігоревичі посіли в кількох містах Галицької землі. Про галичан у значенні мешканців самого міста розповідається в характеристиці подій 1209—1212 рр. А 1234 р. Данило зі своїм братом Васильком пішли до столиці князівства, де їх зустрічала більша частина міста. Дружньо налаштовані галичани думали схопити його супротивника Олександра і виїхали навздогін за ним.
Є в писемних джерелах і згадки про мешканців Луцька та Переяславля Руського. Коли 1085 р. Володимир прийшов до першого з названих міст, то лучани здалися на його милість. 1227 р. у процесі боротьби за владу вже Данило й Василько стали під стінами. Лучани спочатку замкнулися в місті, але наступного дня здалися. А в іншому випадку, коли 1096 р. хан Тугоркан прийшов до Переяславля, мешканці зачинили перед ним браму (в літописі уточнюється, що це були саме городяни). 1126 р. Ярополк Володимирович, укріпившись у Переяславлі, вийшов із міста з самими переяславцями, наздогнав і розбив половців.
Вищенаведеними фактами інформація про мешканців південноруських міст не обмежується. 1177 р. у міжкнязівських сутичках князь Мстислав зрадив трепольців і відчинив браму міста супротивнику. 1157 р. Володимир Андрійович підійшов до Червеня, а червеняни замкнулися в місті й не хотіли його пускати. 1095 р., коли половці наблизилися до Юр’їва, то юр’ївці вибігли з нього та прийшли до Києва. Кілька разів про мешканців Чернігова також згадує літописець. Так, коли 1078 р. війська на чолі з Ізяславом рушили на згадане місто, то чернігівці закрилися в ньому й оборонялися щосили. 1152 р. війська Юрія і Святослава із союзними їм половцями оточили знову місто, та чернігівці билися з міських стін і вистояли.
Але в багатьох випадках термін «городяни» не можна тлумачити лише в розумінні мешканців, що проживали в межах оборонних укріплень, а застосовувати його здебільшого щодо населення округи в цілому.
Так, 1068 р. після поразки на р. Альта від половців київські люди прибігли до міста, зробили віче й вимагали зброї та коней від князя. Навряд чи організовані городяни ходили в бій без спорядження. Імовірно, у цій акції, як і в багатьох інших ситуаціях, ідеться і про мешканців міської округи, які були втягнуті у тогочасний вир подій. 1132 р. під час походу Мстислава й інших князів на Литву було вбито багато киян, бо ті не встигли йти за князем, а пересувалися вслід. Звичайно, організована військова дружина за першою командою вирушила в похід, але для підрозділів, що збиралися з мешканців різних населених пунктів, був потрібен певний час. 1135 р. під час міжкнязівського конфлікту Ярополк зібрав київських вояків, а Юрій — переяславців для боротьби із Всеволодом Ольговичем, що тоді посідав престол у Чернігові. Війська концентрувалися в київській окрузі. 1139 р., в часи продовження конфлікту, у новий похід на Чернігів Ярополк разом із родичами зібрав киян, переяславців, галичан, туровців, а також суздальців, ростовців, полочан, смолян, угрів. Навряд чи це були лише власне городяни.
1146 р. кияни клялись Ігореві: «Ты намъ князь». Наступного дня цілували йому хрест і вишгородці. Після смерті Всеволода й поховання новий князь приїхав до Києва і скликав усіх киян на Ярославів двір. Кияни зібралися біля Турової божниці й почали накладати провину на Всеволодового тіуна Ротшу і на вишгородського тіуна Тудора — тобто управителів князівської держави, яке не обмежувалося міською територією. Брат Ігоря Святослав присягся, що з боку нового князя не буде ніякого насильства, і дав їм нового тіуна. Під час переговорів він зійшов із коня, як це зробили й кияни, а потім вони разом цілували хрест. Далі Святослав узяв із собою ліпших київських мужів і поїхав із ними до брата. А інші жителі міста кинулися грабувати двір згаданого Ратші, а також двори мечників — державних виконавців, що виконували князівські рішення у його володіннях. Пізніше киянам Ігор зовсім не сподобався і вони послали до Переяслава по Ізяслава. До війська останнього приєдналися «чорні клобуки» й порошани, тобто мешканці Поросся. Туди ж прислали послів білгородці й василівці, що теж не жалували Ольговичів.
1149 р., коли Ізяслав повернувся із волзького походу до Києва, йому повідомили, що Ростилав Юрійович підбурював проти нього берендеїв і киян. 1152 р. той же Ізяслав у союзі з угорським королем Гейзою вирішили йти на галицького князя. Київський зверхник, що знову посів цей престол, зібрав усю свою дружину, війська дядька й співправителя В’ячеслава, «чорних клобуків», «ліпших» киян, усю «руську» дружину, після чого виступив у похід.
1172 р. Мстислав Ізяславич займає Київ, досягає згоди з братами, а також із галичанами, іншими князями та киянами. А 1174 р. Андрій Юрійович прислав княжити до Києва Романа Ростиславича. Його з хрестами зустрічали митрополит, архімандрит печерський, ігумени та кияни. Того ж року, коли Андрій організував похід на Київ із ростовцями, суздальцями, володимирцями, переяславцями, муромцями, новгородцями й рязанцями, до них приєдналися пізніше смоляни, багато князів та переяславці. Проти них Святослав зібрав коаліцію з 20 князів, берендеїв, мешканців Поросся, киян і «всю Руську землю».