І тут раптом у пам’яті виплив мій візит до Василя Капніста. Як той сказав? "Дивні виходять речі, можна подумати, що ви не небіж Григорія Петровича, а його син. По-моєму, ваш батько думок Григорія Петровича не поділяв".
Відчув, що лице мені набрякає: яким ідіотом виглядав тоді перед Капністом? Адже він усе знав. Знав про батькового вчинка (як сказав Іван Михайлович, навіть захистив братів перед царем), знав, що я син його і міг бути підісланий до нього, щоб вивідати сокровенну його таїну хоч би про поїздку в Німеччину. Ні, це жахливо! Але яка великодушна він людина! Міг би погнати мене, а лагідно прийняв, навіть схвалив мого наміра писати історію Малоросії, вказавши людей, які тим займалися. Нікого цим не підставляв, адже йшлося про наукові, а не політичні інтереси. Але щось тут не зв’язувалося. Те, що Василь Капніст із дядьками та іншими однодумцям входили в конспірацію, що вела через масонську ложу до царевича Павла Петровича, річ безсумнівна. Але чи з відома царевича та його однодумців була здійснена поїздка до Німеччини? Адже Капніст виразно сказав, що мета була, правда, не підтвердив, що мета політична – я, до речі, про ту мету так нічого й не довідався, а цей мій інтерес міг видатися Капністу дуже підозрілий. І ще одне, свого часу цього не записав: у (дальній кімнаті Василя Васильовича висів великий портрет Павла Петровича, отже, його він шанував, адже про цього царя в наш час не говорять прихильно, навіть переказують оповіді, ніби він був майже ідіот. Але те, що вчинив з моїм батьком, того аж ніяк не доводить, навпаки, дозволяє побачити у вбитому цареві людину тонкого розуму: він заткнув батькові рота не покарою, а милостивим пожалуванням, відтак заслання останнього було цілком почесне: батькову честь не умалено, його за вірність ударовано, але за братопродавство осуджено, тобто себе батько мав покарати сам, що, зрештою, і сталося. Що ж до дядьків, можна припустити (фактів до цього не маю і напевно ніколи не матиму), що вони входили в подвійну конспірацію: велику, загальнодержавну, і меншу, що стосувалася прав та свобод Малоросії. Чому так думаю? А тому, що патріотами Малоросії вони безсумнівно були; окрім того, й вони, і Василь Капніст після батькового виказу ніколи більше політичною діяльністю не займалися, а ніби залягли, обмежившись заняттям господарськими чи мистецькими (музика Григорія Петровича й поезія Василя Капніста), навіть виїжджали з маєтків вельми зрідка – чи не стало це результатом розмови Павла Петровича, государя, із Василем Васильовичем після батькової візитації? Можливо також, що Павло Петрович про малоросійські забаги цього гуртка знав, навіть давав якісь обітниці, адже деякі свободи Малоросії повернув, про що я вже казав, – але чи не стало те, що Малоросії гетьманства не привернуто, результатом батькової акції, адже той напевне мав сказати царю, що конспірації гуртка Василя Капніста та його друзів були таки малоросійські?