Настка Капшуківна так і не відшукалася, ніхто ніде не бачив і нічого не чув і про отця Кондратія – ту загадку, здається, годі розгадати. Але Андрій Петрович своєї першої жінки не забув. Раз на місяць, поки жив Михайло Капшук, відвідував його, а що той зовсім зубожів, поступово дитиніючи, Андрій Петрович привозив з собою напої і наїдки, і вони з колишнім тестем проводили ніч у дружньому застіллі; пан Михайло незмінно звав Андрія Петровича зятем, а Андрій пана Михайла тестем, і вони любовно варнякали, як хто знав і вмів, але при цьому ніколи не згадували про Настуню – це була для обох заборонена тема. Раз на рік, тобто в той день, коли одружився із Капшуківною, Андрій Петрович напивався, а потому цілий день ганяв конем лісами, ніби розшуковував свою дивну першу жінку, а може, то непокоїв його її дух – важко тут щось здогадуватися, бо щодо цього Андрій Петрович нікому не звірявся. Домашні знали, що в цей день його чіпати не можна, тож давали йому повну волю. Мені ж здається, що в той день Андрія Петровича охоплювало чи каяття, чи своєрідне безумство, і йому, з п'яної голови, могло здаватися, що Настка й досі блукає гола по лісах, ховаючись від людей. Зрештою, серед простолюддя цього краю, схильного до забобонів та містичних вірувань, ходить баєчка про Дику Бабу, яка живе гола в лісі, з розпущеним волоссям і з персами такими великими, що закидає їх за плечі. Не гадаю, що ця баєчка постала після випадку із Капшуківною, можливе інше: Андрій Петрович, який жив із простолюдом дружно і по-простому гуляв на їхніх святах, зокрема весіллях, ставав для багатьох дітей хрещеним батьком, а ще й немало власних розсипав поміж них, певною мірою перейнявся способом їхнього мислення і, можливо, ту Дику Бабу й шукав, щоб принаймні подивитися на неї й переконатися, що то не Настка, але так ніколи не знайшов. Річ у тім, що Андрій Петрович, як тільки чув про щось загадкове, конче бажав загадку розгадати, і йому часто вдавалося таємниче зробити простим. Але у випадку із своєю першою дружиною потерпів повну поразку, і відчуття цієї поразки могло його мучити. Через це скакував на коня, очі його запалювалися орлиним блиском, і він гасав, як оглашенний, по лісах та болотах, ніби бажав у цей спосіб вилікувати свою уражену чоловічу честь. Адже йому напевно мало стати ясно: у змаганні із Насткою Капшуківною переміг не він, а таки вона. Не він став для неї нерозгаданою таїною, а вона. І не вона залишилася принижена, коли йшла під гуркіт, і стукіт, і шум, і тріск, і вигуки, і зойки, а таки він, бо таке чинити з нею дозволив. Отож і гризся час від часу, і тій гризоті не було кінця.
Глава 8
ХЛІБ ЖИТТЯ. ГРИГОРІЙ
У нашій родині про Настку Капшуківну свою, цілком одмінну думку мав тільки дядько Григорій Петрович, який відзначався кількома особливими рисами, а серед них: завжди висловлювався суперечно до думки загальної, очевидно, цьому сприяло його первісне виховання, яке дістав в Орші в єзуїтів, до яких потрапив дев’ятилітком разом із братом Михайлом, моїм батьком. У цьому теж, можливо, була тактика діда Петра Григоровича, адже двох старших синів виховував у Києві. Так от, Григорій Петрович, великий прихильник книг "Четьї Мінеї"[31] Дмитра Туптала, був переконаний, що Настуня вела святе життя, і її таємниче зникнення можна пояснити просто: її з того лісу та болота забрав до себе живою (а може, тільки душу її) Господь, завівши в свої райські долини. Для цього дядько пристрасно подавав резони: по-перше, ніхто не може довести, що вона блудодіяла із ченцем, напевно-таки також святою людиною, бо не до блуду схиляв дівчину, а до безгрішності і до збереження вічного дівства задля Христа, а те, що він був густо зарослий волоссям, зовсім не є показником лихої вдачі, бо ріст волосся від вдачі не залежить; по-друге, Настка не була ані сварлива, ні гнівлива, а тиха, упокорена, маломовна, добре знала Святе Письмо, нікому прикрості не чинила, хіба що не бажала задовольнити хіть Андрія Петровича, більше того, навіть на гострі наскоки свекрухи не відповіла жодним гострим словом – що тут лихого? Стосовно наруги, яку їй учинили Андрій Петрович із селянами, Григорій Петрович аж кипів від обурення: адже це явний виказ дикості звичаїв, і Андрієві Петровичу має бути соромно, що пішов за марновірними, язичницькими інстинктами юрби і взяв участь у тому позорищі (цікаво при цьому додати, що Григорій Петрович був із братом вельми дружній) – сором, як я вже оповідав, Андрій Петрович, можливо, під братовим впливом, таки відчував. Бо й справді: де факти, що відьомські дійства, а те, що вони можуть чинитися, був твердої віри й Григорій Петрович, здійснювала його братова, а не сільські чарівниці, які, щоб відвести від себе звинувачення, нападно накинулись на чесну й святу жону? Те, що в неї не було звичної зарості в паху й під пахвинами, знову таки не свідчить, що вона відьма, а навпаки – про її святість та безгрішність, тобто це була діва натуральна, природою учинена, щоб стати святою. Нічого не свідчить і кругла родинна пляма над кіпчиком, бо родинні плями – явище фізіологічне і до стану душі ніякого стосунку не мають. Більше того, Григорій Петрович прирівнював Настку до святої Теклі; відповідно кожному із родини, хто сумнівавсь у святості Настки, волів прочитати особисто житіє святої Теклі, звернувши увагу, що й та не посоромилася постати голою перед сонмищем ідолопоклонників – була бо одягнена душевною цнотою, і саме тим своїх осквернителів перемогла.
31
"Четьї Мінеї" Дмитра Туптала – знаменитий твір у 4 томах на 13 книг видатного українського письменника Д.Туптала (1651-1709), в якому зібрано житія християнських святих – календарно на кожний день і місяць, а загалом – на рік. Створений у 11-й пол. XVII – поч. XVIII ст.