Тато розсміявся:
— Скажу тобі по секрету: я досі так думаю.
— Це добре, що ти їдеш на батьківщину нашої камелії, — підтримала розмову мама. — Але як же бути з відкриттям тропічної секції?
— Не певен, чи встигну… Але я постараюся.
Лілі одразу заспокоїла тата.
— Найважливіше — повернути міддлеміст! А з твоїми орхідеями я й сама впораюся. Вони прекрасно ростуть.
— Чудово! — зрадів тато. — Отже, наша виставка буде дуже успішною!
Лілі почувалася щасливою, і своєю радістю їй хотілося з кимось поділитися. Увечері, залишившись сама в кімнаті, дівчинка покликала феріґарда.
— Тінкі, ти чув? Тато їде до Китаю! Це справжнє диво!
Тінкі враз виник із повітря і опустився до Лілі на подушку.
— А як твій тато знайшов цю рідкісну квітку?
— О Тінкі. Це родинна легенда! Коли мій дідусь був маленький, батьки взяли хлопчика із собою на виставку квітів. До нього підійшов містер Міддлеміст — отой відомий ботанік і мандрівник, якому пощастило вивезти з Китаю камелію, яку згодом назвали його ім’ям. Учений подарував хлопчику, тобто моєму дідусеві, гілочку цієї рослини.
— Це ж було багато років тому… — здивувався Тінкі. — І ця квітка досі жива?
— Звичайно! — вигукнула Лілі. — Дідусь не викинув гілку, а довго й старанно доглядав за нею, аж поки вона не пустила корінці. Відтоді вся наша родина піклується про чудесну камелію.
— А твій тато? Він тепер хоче повернути цю квітку до Китаю?
— Мій тато хоче повернути не одну квітку — він зумів розсадити камелії. І тепер до Китаю повернеться близько сотні рослин!
— Це просто диво! — захоплено зітхнув кролик і відразу поцікавився: — А що це за відкриття, на яке твій тато може спізнитися?
— Татові й мамі пощастило зібрати велику колекцію орхідей. Тож у нашому ботанічному саду відкривають цілий зал із тропічними рослинами. А ще на відкритті тато хоче показати всім червону камелію.
— А він не боїться, що таку рідкісну квітку хтось може викрасти?
— Звісно, боїться. Тому до дня відкриття камелія знаходиться в нашій оранжереї. Але про це знають тільки найближчі друзі нашої родини.
— Значить, я теж тепер твій найближчий друг?
— Звісна річ! — Лілі ніжно погладила кролика і невдовзі непомітно для себе заснула.
Розділ 4. Викрадення
Наступного ранку Лілі прокинулася, щойно перші промені сонця заглянули до неї у вікно. Дівчинка відразу підхопилася з ліжка й покликала феріґарда. Але Тінкі ніде не було.
«Напевно, він повернувся до Вчителя», — подумала Лілі й вирушила до школи. Їй було трохи сумно, що кролик навіть не попрощався з нею.
Після занять Лілі заквапилася до оранжереї. Вона сподівалася, що крилатий кролик чекатиме її там. Але Тінкі так і не з’явився. Лілі дуже засмутилася. «Теж мені друг», — сумовито подумала вона.
Щоднини Лілі приходила до оранжереї й заглядала під трояндовий кущ. Але чарівний кролик зник.
Тиждень перед татовим від’їздом в експедицію промайнув непомітно. І ось уже вони з мамою в аеропорту.
— Як би мені хотілося поїхати з тобою! — мало не плакала Лілі, обіймаючи тата.
— Не журися, я часто телефонуватиму й надсилатиму фотографії своїх пригод, — пообіцяв тато.
— Гаразд, — закивала Лілі, ледве стримуючи сльози.
Літак полетів, і Лілі з мамою повернулися додому. Тут на них чекав неприємний сюрприз: скляні двері оранжереї були розбиті! Нажахана Лілі кинулася в зимовий сад.
— Не поранься об скло! — тільки й устигла гукнути їй навздогін схвильована мама. Але дівчинка була вже всередині.
Тут панував жахливий безлад: горщики з квітами були перекинуті, багато рослин зламано або обчухрано, а головне — зник міддлеміст червоний — найрідкісніша квітка світу.
Мама ввійшла вслід за дочкою до оранжереї і охнула від жалю: Лілі сиділа на підлозі серед зламаних рослин і плакала.
— Доню, не плач, — обняла її мама. — Дуже шкода, що так сталося, але ми всьому дамо лад.
— Наша камелія! — крізь сльози мовила Лілі. — Що ж тепер робити…
— Поліція у всьому розбереться, моя дівчинко. А тепер ходімо додому, вип’ємо чаю, заспокоїмося. — І мама допомогла дочці підвестися.
Лілі увійшла до своєї кімнати і впала на ліжко. Дівчинка ніяк не могла вгамувати сльози.
— Досить було мені покинути тебе, як тут уже потоп, — почула раптом Лілі веселий голосок феріґарда.
Дівчинка сіла на ліжку й побачила чарівного кролика, який пурхав прямо перед нею.
— Тінкі, — вигукнула вона і кинулася обіймати малюка.
— Ой-ой! — захихотів феріґард. — Ти мені крила зімнеш.