Юрій Дмитренко
Тіньовий слідчий
Я працюю в бюро соціального захисту інтересів країни дванадцять років. Тіньовим експертом-слідчим з особливо важливих справ.
Робота переважно — консультативна. Тіньовий слідчий взагалі підключається до справи у надзвичайних випадках. Коли офіційно розслідування не може подолати якихось бар’єрів або наштовхується на добре продуманий захист. Тоді в інтересах справи одне розслідування ведеться відкрито, офіційно і не обов’язково за найвірогіднішою версією, а друге — також цілком законне, але по можливості таємне. Саме воно проводиться тіньовим слідчим. Доводиться поєднувати оперативну роботу зі слідчою. А потім ми передаємо матеріали основному, офіційному співробітнику слідства для використання у справі. Самі ж повинні залишатися нерозкритими. І тільки у виняткових випадках, коли іншого виходу немає, ми виступаємо у ролі свідків. Або головних обвинувачів. Але це — кінець кар’єри. Як правило, наша справа — триматися в тіні.
…Здебільшого доводиться працювати за кордоном. Тому я давно в штаті кореспондентського корпусу Агентства преси «Інформація». Часто читаю в багатьох журналах і газетах статті, підписані моїм прізвищем. І тоді у мене виникає відчуття, що нас, Борисів Михайленків, кілька. Втім, якщо брати до уваги службових двійників, так воно й було. Схоже, я ніколи не дізнаюся, хто ось уже тринадцятий рік активно працює на мою легенду журналіста-міжнародника. Зустріти б цього хлопця, потиснути йому руку… Цікаво, чи знає він щось про мене? Що думає?
І все ж я не запеклий ледар і нероба в журналістиці. Навпаки, моя друга професія мені дуже подобається. І коли не завантажений основною роботою, а таке буває часто, я із задоволенням пишу сам. Три книги по праву підписані моїм ім’ям. Ними я пишаюся, мабуть, не менше, ніж своєю репутацією удачливого слідчого.
Звичайно ж, я абсолютно нічим не схожий на традиційного детектива або контррозвідника кінця двадцятого століття. На мене, буває, працює не одна сотня професіоналів. У моєму розпорядженні величезні відео-, фоно-, фотобібліотеки, ЕОМ, комп’ютери, ще безліч різної техніки. І все ж робота експерта, так офіційно називається моя посада в БСЗ, надзвичайно складна і, як каже полковник Івчук, залежить від кількості звивин у сірій речовині.
Не знаю, як у мене, а в мого шефа ця сіра речовина працює неабияк. У тридцять два роки очолити такий відділ, як наш, це не кожному під силу. Я, хоча й старший, мабуть, не зміг би.
Ні, я не забув про комп’ютери управління. Звичайно ж, ці розумні машини значно полегшують контроль за ходом кожної конкретної операції. Відпрацювання варіантів, їх аналіз, визначення найвірогідніших версій, можливі варіанти захисту, структура і розробка методів прикриття — все це давно не наші турботи.
…Мене викликали до полковника надвечір. Як звичайно, зустрілися на конспіративній квартирі, у передмісті. До мого прибуття полковник уже встиг приготувати каву, а коли я увійшов, сервірував невеличкий, схожий на журнальний, столик.
Одягнений Івчук був у тонкий светр і майже нові джинси фірми «Світанок». Поверх светра — жилет. У кімнаті було прохолодно — дачний будиночок з березня майже не опалювався. Однак у каміні вже потріскували дрова, і павутину з кутків хтось встиг зняти, протерши й пил на підвіконнях та меблях. Квартира як квартира.
— Твоя подвійна, — Лавр підсунув до мене чашечку. І це нагадало мені часи, коли ми обидва, ще зовсім молоді експерти, стажувалися разом у Берліні. Він і тоді охоче брав на себе обов’язки господаря нашої затишної квартири в центрі міста, із задоволенням готував каву і взагалі любив, якщо був час, поратись на кухні. Тоді, правда, я не передбачав, що Лавр Івчук через якихось вісім років стане моїм керівником.
Івчук підняв з підлоги маленький «дипломат» з електронним замком, вставив ключ-жетон і дістав тоненьку целулоїдну папку з кількома світлокопіями.
— Є дуже цікава робота…
Такий початок не віщував нічого хорошого. Можна було не сумніватися, мова йтиме про щось досить заплутане і незрозуміле. Як правило, саме такі справи підкидав, очевидно по дружбі, мені Лавр.
— Ситуація така. Наш учений-електронник, професор Яків Олегович Сивко, ти про нього знаєш, звинувачується в тому, що передав на Захід матеріали своїх технічних розробок.
— Це неможливо.
Професора особисто я не мав, та його добре знала моя дружина Юлія. Свого часу вона навчалась у нього. З розповідей Юлії, професор захоплений роботою, надзвичайно розумна людина, яка вже досить багато встигла зробити для вітчизняної кібернетики, незважаючи на свої сорок років.