Був ще один сигнал того, що я на правильному шляху. Під час екскурсії по острову директор показав нам невеличкий заводик, де студенти випробовували деякі свої ідеї. Але не тільки. Завод випускав одиничні партії електронно-комп’ютерних ігор. І одна з них називалася «Агент проти детектора брехні». Пам’ятаю, на запитання, для чого вона, директор відповів:
— Це своєрідний і дуже ефективний психологічний тренінг для дорослих. Чи не хочете випробувати себе?
Мене тоді ледь за язик не сіпнуло погодитися. Та Еміль віджартувався.
— Якось іншим разом.
А іншого разу, напевне, не буде.
Цех електронно-комп’ютерних ігор для дорослих зацікавив не тільки мене. Репортери знімали багато. Директор не забороняв. Бо він знав, що нічого з цього не вийде. Очевидно, на острові діяв якийсь відеозахист. Але Ден теж знімав. Щоб не викликати підозри? Мабуть.
Ось приблизно так я міркував, під’їжджаючи до аероклубу за містом на крутому березі океану. Швидко розшукав керівника клубу «Дельтакрил». Я заплатив вступний внесок і показав посвідчення на право пілотування безмоторних і легкомоторних літальних апаратів. Подібних документів на всі види транспорту в мене був повний комплект. А інакше який же з мене тіньовий слідчий?
Бокс, де розмістилася віддана у моє користування техніка, мов на замовлення, був крайнім, відразу біля льотного поля, інструктор мої документи розглядати не захотів, а даремно. Там було написано, наприклад, що видані вони на ім’я Дена Брейла, венесуельського журналіста.
Інструктор мовчки викотив мотоплан і чи то запропонував, чи то наказав:
— Я повинен подивитися… вас… містере…
— Брейл! — підказав я охоче.
— …містере Брейл, у повітрі.
Мотоплан був двомісний, і через кілька хвилин ми вже пливли в небі. Там ставлення до мене в інструктора різко змінилося. Він подобрішав і залишився задоволений моєю льотною підготовкою. На землі, віддавши мені ключі від боксу і двигуна мотоплана, запитав:
— Коли містер Брейл буде нас відвідувати?
— Переважно вечорами, після роботи в прес-центрі.
— Тоді я вам підзаряджу акумулятори, — пообіцяв інструктор.
Я подякував, залишивши на пам’ять про себе кілька грошових знаків. Інструктор мені сподобався. Насамперед тим, що ні про що не розпитував.
Після аероклубу я заїхав у кілька крамничок на околиці. Накупив різних непотрібних, на перший погляд, речей: шовковий канат завдовжки майже 100 метрів, набір альпіністських гачків, деякі хімікати…
До півдня я одержав телекс з видавництва і агентства преси. Мене просили укласти договір і продовжити тему про коледж у кількох номерах журналу «Життя науки». Крім того, я вичитав між рядками, що полковник дає мені добро на нову операцію, але просив на першому ж етапі підключити дублера. Що ж, з цим я погодився, а тому вирішив негайно поздоровити з днем народження тітку Дженні, що й зробив, підписавшись чітко: «Дік».
Я вже якось говорив, що на нас, тіньових слідчих, працює дуже багато висококласних професіоналів. Тож їх треба завантажити якомога ефективніше. Мені здається, що кількома листівками і невеличким оголошенням у газеті мені це вдалося зробити. Принаймні коли я під’їхав до однієї із заміських зупинок-стоянок, на мене чекав точнісінько такий, як мій, «фіат». Я пересів, навіть не потурбувавшись забрати куплені речі.
Якби хтось спеціально спостерігав за мною, його б це, напевне, здивувало. Але я сподівався, що мого переходу з однієї автомашини в іншу ніхто не бачив. Адже через якихось чверть години у залишений мною «фіат» сів двійник, зовні дуже схожий на мене чоловік, або, як ми його називаємо, дублер. Тепер він буде весь час на виду, чого не можна сказати про мене.
Глянувши на годинника, я заквапився на околицю. Зупинився біля металевих воріт. На мене вже чекали. Бо не встиг я під’їхати, як ворота безшумно розчинилися і так само тихо зачинилися за мною.
Назустріч вийшов немолодий, чимось схожий на рибалку, чоловік.
Ми пройшли до кімнати. Я про всяк випадок витягнув свій набір кулькових ручок. Усі обідки були безколірними. Отже, в квартирі чисто. Це мене порадувало.
— У нас усе готове, — сказав господар і посміхнувся. Його обличчя мені відразу сподобалося. Він ніби зійшов з ілюстрації до повісті Хемінгуея «Старий і море».