Я вперто повторив:
— Це неможливо!
— Ось, зверни увагу, — Лавр простягнув мені копію якогось документа. Це була заява Я. О. Сивка про звільнення з роботи «у зв’язку з повною професійною непридатністю» — так і було написано його рукою. Почерк професора мені добре знайомий. Не раз читав його рецензії на робити Юлії, вона, зберігав їх до цього часу. Та й як не запам’ятати цей розмашистий крупний почерк з характерним «Р», виведеним без відриву від паперу, одним розчерком пера і схожим на «д» з розвернутою у зворотний бік головкою?
— Його вмовляли, не відпускали. Даремно. Поїхав і поселився в передмісті, на дачі. Нікого не приймає і не хоче бачити. У пояснювальній записці, яку надіслав до інституту, написав таке: «У моїх розумових здібностях відбулися якісь незворотні процеси. Продовжувати далі наукову діяльність я не можу і не маю морального права. Мені важко працювати…» Як тобі все це подобається?
Я взяв копію, довго розглядав. Щось мене насторожило. Почерк, безсумнівно, той самий… І все ж ніби щось не так. Ну звичайно ж! Зовсім інша побудова фраз! Професор, пригадую, любив вигадливий стиль. Майже не користувався простими реченнями. Цим ще Юлія захоплювалася. Мовляв, зверни увагу, який стиль…
— Та найцікавіше, — обірвав мої роздуми Івчук, — професор ніяк не зміг пояснити появу у західній пресі викладки суті його останніх робіт. Зазначу, робіт, яких він в інституті так і не закінчив…
— Ти хочеш сказати, що Сивко надрукував за кордоном результати того, до чого в інституті ще не дійшли? — здається, я починав розуміти, куди хилить полковник.
— Саме так. Можливо, він, закінчивши роботу, передав результати на Захід.
— Де з’явилася публікація?
— Зареєстровано як відкриття вчених Сумраїтського коледжу…
— Це де?
— Острів у Атлантичному океані, неподалік Лісабона, в Португалії.
— Ви дізналися про це з Каталогу всесвітніх винаходів?
— Так. Бюлетень сто сорок сім.
— Сивко подав заяву до чи після публікації?
— До.
— Як він сам пояснює її появу?
— Та ніяк! Він взагалі сказав, що не розуміє, про що мова. І все заперечує. Йому можна було б повірити. Але в банк на його рахунок перерахована напередодні досить велика сума грошей. Від неї професор відмовляється. Каже, що провокація…
— Отже, проти Сивка вже порушено кримінальну справу?
— Так. І веде її слідчий Циган.
— Це добре, — відповів я цілком щиро. З Віктором Циганом мені вже доводилося працювати. Хлопець був тямущий.
Полковник дістав з «дипломата» кілька відеокасет.
— Ось тобі відеозаписи Цигана. Ось — довідковий матеріал по інституту Сивка. Це — фільмокопії основних робіт… у популярному викладі. Це — сімейна хроніка професора. Тут — відеотека найздібніших його учнів і конкурентів серед учених. На жаль, більше нічим поки що не допоможу.
— А що «Гіпотеза»? — запитав я, хоча відповідь можна було передбачити.
— «Гіпотеза» видала ось це.
Полковник простягнув дешифровану перфокарту. На ній було вибито: «Вчинок досліджуваного об’єкта немотивований».
— Небагато. А що по цьому Сумраїтському коледжу?
— От-от! — Івчук підвівся. — Саме в ньому вся й справа. Про нього інформація є і в той же час для нас — практично нічого.
Я почав переглядати вирізки. Майже всі вони були датовані трьома останніми роками. На це я відразу звернув увагу. Ніби вгадуючи мої думки, Лавр Івчук пояснив:
— Коледж відкритий лише п’ять років тому багатим емігрантом з Південної Америки — Отто Гредтом.
— Німець?
— Мабуть. Його предки — вихідці зі Східної Прусії. Та, кажуть, він і слова не знає з рідної мови. Вважає себе американцем.
— У нас на нього щось знайшлося?
— Ні, нічого. Знайшлося на його прадіда — Генріха Гредта. Той свого часу організував фірму промислового шпигунства, яка процвітала. Потім несподівано Гредт відійшов від справ, поїхав до Парагваю, де й помер. Його внук Франц, батько Отто, успадкував величезне багатство. Комерцією не займався, був меценатом мистецтва, жив переважно на проценти. Єдиному синові дав хорошу освіту і пристойний спадок, який той примножив, зайнявшись експортом-імпортом кави. Нині він — мільярдер. Його експортні контори поставляють каву і нам. До речі, цілком можливо, саме її ми з тобою й п’ємо. Тепер про коледж. За останні три роки його випускники зробили чимало досить вагомих наукових відкриттів. У Каталозі, думаю, названі не всі. Одночасно в деяких країнах за обставин, наголошую, дуже схожих на випадок з Сивком, пішли з науки кілька вчених зі світовими іменами: Бельдер, Ойт, Гейр, Вукетич, Денейра… До речі, йдуть не старі, які вичерпали себе, а молоді вчені. Ми уважно вивчили мотиви. Вони різні. Та все ж у двох — Бельдера і Ойта — майже те саме, то й у професора Сивка. Вони визнали себе нездатними працювати у своїх інститутах, де практично все на них трималося. А через певний час, рік або трохи більше, у тих галузях, де обидва працювали до звільнення, були зроблені два геніальні відкриття. Належать вони випускникам Сумраїтського коледжу. Їхні роботи ніби продовжили те, на чому зупинилися перед тим, як залишити роботу, Ойт і Бельдер.