— Не поспішай, Борисе, не поспішай, — стримував я себе. — Ти відштовхуєшся від версії, що Ден, як і ти, відпрацьовує коледж. А якщо ні? Тоді що він робить у Лісабоні? Ось це й треба з’ясувати насамперед. І хай Центр мені в цьому допоможе.
Пригадалася зустріч з професором Сивком.
Я запитав:
— Спробуйте згадати, як і за яких обставин ви помітили свою, як ви це назвали, невідповідність посаді, що займаєте? У чому це виявилося? Чому?
Сивко похмуро посміхнувся.
— Мені здається, що неможливо пояснити. Хоча постривайте. Почалося десь місяць тому… Був понеділок. Я прийшов на роботу з почуттям якоїсь незрозумілої легкості в усьому тілі, у чудовому настрої. Напередодні, в суботу-неділю, ми з кількома друзями відпочивали на дачі, в Кончі-Заспі. Ввечері, пам’ятаю, грали в цікаву гру «Агент проти детектора брехні»… Було так весело…
— Що за гра? — зацікавився я.
Сивко пожвавішав.
— Ви, мабуть, читали, в сімдесятих роках минулого століття, а може, навіть раніше, був винайдений псевдонауковий прилад «Детектор брехні». Ось його, іграшкового, звичайно, ми й намагалися обдурити. І, знаєте, не кожному вдавалося.
— А вам?
— Мені пощастило. Я не «зізнався», хоча детектор дуже старався.
— Ми відхилилися від теми бесіди. Повернемося до понеділка.
— Так-так… — Сивко знову знітився. — У понеділок я почувався легко й вільно. Взагалі відпочити вдалося чудово. Та, взявшись за роботу, я раптом зрозумів, що ніяк не можу згадати, чим же я хотів зайнятися. Я, знаєте, веду діловий щоденник. Сам собі пишу завдання на наступний день. Розгорнув його, почав читати і раптом, ви уявляєте, відчуваю, що не можу збагнути суть запису. Уявляєте — власного запису! Відтоді над темою я вже не працював, зайнявся господарськими справами, чимало їх зібралося. Підписував рахунки, приймав співробітників… До кінця дня зрозумів: щось сталося з пам’яттю. Вдома, перечитуючи свою докторську, раптом відчув: майже нічого з написаного не сприймаю, точніше — не розумію. Почав читати нову роботу Вукетича — те ж саме! Відчуття таке, ніби бракує спеціальних знань, щоб зрозуміти зміст публікації. Я звернувся до свого лікаря. Він не знайшов у організмі ніяких змін, сказав, що я абсолютно здоровий. Але працювати я вже не міг. Через тиждень, відчувши себе абсолютним дурнем у науці, я пішов з інституту… От і все…
— А як поясняти продовження роботи над вашою темою молодим ученим Айгом з Сумраїтського коледжу саме з того розділу, на якому ви зупинилися? Така думка експертів.
— Ніяк. Немає у мене пояснень. Можливо, Айг давно паралельно працював над цією темою. Я не зміг, а у нього вийшло. Ви таке виключаєте?
— Зовсім ні. Тоді за які заслуги на ваш рахунок перерахована з Сумраїту досить солідна сума?
— Знову ці гроші. Ви ж знаєте, я від них відновився. Це якась провокація.
— Можливо, — сказав полковник, який до цього часу мовчав. Задзвонив телефон у сусідній кімнаті, й Івчук вийшов. А я поставив перед професором ще кілька запитань, на які він відповів дуже коротко.
Коли його повезли, Лавр сказав:
— Є новини. Кілька годин тому в Кончі-Заспі згоріла дача. Саме та, де наш гість нещодавно так гарно відпочивав.
— Он як… — ця новина мені була зовсім не до душі.
— Ага, щоб ти не мучився, — полковник дістав звідкись з-під столу дві відеокасети. — Записи свідчень учасників уїк-енду на дачі, що згоріла. Циган тобі передав. Гра не вплинула на розумові здібності інших учасників.
— Хто гості?
— Троє з семи вчені, два художники, музикант і письменник. Господар дачі — художник… — полковник помовчав і додав: — Є підозра, що він загинув під час пожежі.
— Думаєш, не випадковість?
— Найвірогідніше.
Згодом я уважно переглянув досьє. Дещо мене вочевидь зацікавило і ще більше переконало в необхідності бути ближче до «Коледжу геніїв», як його назвала одна з французьких газет. Співвласником дачі був, виявляється, й один з учених-кібернетиків, Ромозов, автор гри «Детектор брехні», аналогічної або майже такої, в яку грали на дачі. Власне, у цьому не було б нічого особливого, якби не збіг деяких обставин. Володимир Валентинович Ромозов два роки тому був у круїзі, заїжджав до Португалії. Після повернення захопився електронними іграми для дорослих. А наскільки мені відомо, Сумраїтський коледж мав невелику фабрику з виготовлення електронних ігор для дорослих. Чи не пов’язане з цим несподіване захоплення Ромозова? А якщо навіть і пов’язане… І я вирішив, поговоривши з Володимиром Валентиновичем, розігнати сумніви. Однак зустрітися ми не змогли. За день до нашого побачення Ромозов загинув за досить дивних обставин. Заснув у автомашині з увімкненим двигуном у власному гаражі…