— Мені треба бути в суді за півгодини, — повідомив він. — Заходь, познайомся з Вівіан Грозною.
Жінці було років 65, на ній був лікарський халат. Бліда, майже прозора шкіра, зовсім тонка, крізь неї він чув кров, кров і життя. Вона простягнула йому руку — суху, теплу і тверду. Тональність жінки була ля-бемоль мажор, за інших обставин він міг би слухати її годинами.
— Ти навідував мене лише п’ять місяців тому, — мовив хворий. — Сподіваюся, сьогоднішній візит не надто для тебе обтяжливий.
— Я виступав у південних країнах.
— Про тебе нічого не було чути з часів Монте-Карло. Ти не покидав Данію.
Каспер сів у крісло. У палаті лежав килим «Карзамра», стояли полиці з книжками, невелике ціаніно, на стінах висіли циркові картини Річарда Мортенсена[10], стояв телевізор — здоровезний, немов ящик для розпилювання жінки.
— У мене кращий вигляд, ніж ти гадав, еге ж?
Каспер подивився на батька. Максиміліан Кроне схуд, щонайменше, на п’ятнадцять кілограмів. Окуляри на його обличчі здавалися величезними. Подушки лежали не просто так — без них він не зміг би сидіти.
— До мене тут якось приходив один поважний гість. З Міністерства юстиції. Схожий на розпорядника похоронів. Хотів дізнатися твою адресу. Я послав його к бісовій матері. Він стверджував, що на тебе заведено податкову справу. І щось ще й не таке — в Іспанії. Він сказав, що WWF занесли тебе до чорного списку. Це правда?
Хворий розглядав його з подивом.
— На тебе ніколи не можна було цілком покластися. Але й до суїцидального типу ти ніколи не належав.
У руці він тримав кілька аркушів паперу.
— Біля Державної лікарні в центрі міста є лабораторії та кілька корпусів. Я консультую їх щодо страхових справ. Ось чому я можу тішитися життям у цій пантомімі за мотивами «Тисячі й однієї ночі». Тоді як пацієнти Вівіан спливають кров’ю в коридорах. Я поцупив список експертів, яких залучали державні установи й амти[11].
Аркушів було п’ять: сотні дві імен, данських та іноземних, назви організацій та імена окремих людей упереміш. Одне з імен було підкреслено.
Каспер прочитав його, повернув папірець. Підвівся, провів долонями по реквізиту палати довкола себе. По палісандру модульних книжкових полиць, по хромованих поверхнях світильників. По білих лакованих рамах великих полотен.
— Це, мабуть, вона, — сказав Максиміліан.
У палаті висіли зовсім нові запони, схожі на театральну завісу. Каспер зібрав у руці важку парчу.
— Що таке «відділ N»? — запитав він.
Десь у приміщенні зазвучала легка нотка страху, неначе хтось ударив по камертону.
— Його не існує, це все чутки, де ти про нього чув? Його мали створити в дев’яності роки. Спільне дітище відділу поліції по боротьбі з економічними злочинами, мобільної поліцейської групи, державного управління фінансового контролю і податкового управління. Місцевих податкових органів і Антимонопольної ради. Разом з наглядовою радою Копенгагенської фондової біржі. Після масованих поглинань компаній. Щоб протистояти новим формам злочинних доходів. Кажуть, вони дещо знайшли. Щось серйозне. І тримали це в таємниці. Що й привело до створення особливого відділу. Я ні хріна в це не вірю. І вже в усякому разі, вони не стали б втручатися в банальну податкову справу дрібного шахрая. Де ти чув про таке?
Серйозні хвороби починаються без яких-небудь зовнішніх проявів, Касперові траплялося й раніше помічати це — іноді за багато місяців до появи видимих ознак. Те саме сталося і з Максиміліаном. У ньому щось змінилося — щось чужорідне порушило його звукову картину.
— Які межі насильства, допустимого щодо дітей? Як сильно можна вдарити дитину?
— Закон номер 387 від 14 червня 1995 року з доповненнями 1997-го. «До дитини треба ставитися, поважаючи її особистість, і її не можна піддавати тілесному покаранню чи іншим образливим діям». На практиці це означає, що ти можеш схопити її залізною хваткою. Але не можеш ударити ребром долоні. Ти чекаєш на дитину?
— Йдеться про учня.
— Нового маленького Футіта?
Англійський клоун Тюдор Холл, він же Футіт, перший почав заробляти чималі гроші на тому, що став брати дитину, свого трилітнього сина, із собою на манеж.
Каспер підвівся.
— Скільки ж, — спитав Максиміліан, — ти винен? Авжеж, я знаю, похоронник сказав. Сорок мільйонів. Я заплачу їх. Продам усе лайно. Я можу дістати сорок мільйонів. Поверну свій адвокатський патент. Піду за тебе до суду. З крапельницею і всім іншим. Я їм покажу!
Каспер похитав головою.
Максиміліанова рука впала на папери.
— Тебе запроторять за ґрати! Вишлють! Ти не встигнеш з нею зустрітися!