— Подумай над цим, — казав далі Каїн. — Візьми мій номер телефону.
Каспер автоматично простягнув лотерейний білет. Цю людину оточував якийсь магнетизм, їй неможливо було опиратися. Білет уже майже весь був списаний, на ньому, як у нотах в мажорно-мінорній тональності, навряд чи залишалося місце для чогось іще — бальна картка з іменами претендентів на танець була заповнена повністю. Каїн написав свій номер і повернув білет Касперові.
Потім дістав носову хусточку. Висякався.
— Я дуже чутлива людина, — зауважив він.
— Бачу, — відповів Каспер. — Коли йдеш у банк, теж сякаєшся всю дорогу?
Каїнове звучання змінилося. Вони стояли на краю і дивилися в безодню.
— Я виходжу з перспектив розвитку суспільства. Я — краще, що трапилося з цими дітьми за останній час. Те, що сталося з дівчинкою, — нещасний випадок. Це більше не повториться. Події розвиваються дуже стрімко. Ми маємо справу з явищем, рівного якому світ досі не бачив. Ці діти потребують допомоги. Допомоги і керівництва. І я можу це забезпечити.
Каспер почув, як у системі цієї людини відкривається дірка. Здорова частина його особистості зазвучала глухіше. Тепер запанувало щось інше. Він відчував, що сам втрачає самовладання.
— Мені доводилося прислухатися до різних людей, — сказав він. — У тобі я зараз чую, що ти був би знахідкою для будь-якої божевільні.
Вони вчепилися один в одного одночасно. Двері відчинились. У дверях стояла африканка. За її спиною, у підворітті, стояв кремезний чоловік із слуховим апаратом — Ернст.
Каїн відпустив Каспера. Пройшов повз жінку. Каспер гукнув його. Каїн обернувся.
— За два тижні, — сказав Каспер, — я навідаю тебе у в’язниці. І підправлю зачіску.
Каспер розіклав своє крісло. Сів у нього. Кремезний чоловік не рухався з місця. На носі у нього була пов’язка. Але досить тонка. Доля, мабуть, привела його до гарного хірурга. Каспер проїхав повз нього.
— Ми з тобою, Ернсте, — сказав він, — сильні, небагатослівні люди. Які завжди готові вийти, щоб розібратися.
Чоловік пішов уперед. Через ворота, на вулицю. Каспер котився поруч з ним. Ернст подивився на Касперів живіт. На те місце, куди, як він бачив, увійшла куля.
— Я завжди ходжу, засунувши в штани спереду свою Біблію з картинками, — пояснив Каспер. — Вона захистила мене.
У системі Ернста не було чути ніякого відгуку. Ніяких ознак почуття гумору. Це зазвичай ускладнює роботу клоуна. Але не зменшує її значення.
— Є таке місце, — провадив Каспер далі. — Де кінчаються легені. А нирки, печінка і селезінка ще не починаються. Там вона і пройшла. Наступного разу цілься трохи вище.
Ернст кивнув.
— Я запам’ятаю, — сказав він. — Обов’язково запам’ятаю.
На самому мосту, до якого вела вулиця Санкт-Аннеґаде, стояв вертоліт — маленький, схожий на акваріум для золотих рибок. Каспер бачив, як Каїн відчинив скляні двері й заліз усередину. У кріслі пілота сидів Аске Бродерсен.
На цьому місці, позаду Каспера й Ернста, ще недавно було кафе, тепер у вікнах не лишилося шибок, але на хіднику все ще стояли столики і стільці. Ернст опустився на стілець.
— Чим ти їх відрізував? — спитав Каспер. — Пальці дівчинці?
Він запитав про це, щоб трохи відкрити його систему, це вдалося. Тепер Каспер чув його, звук цей був не з приємних.
У його системі не було ніяких сумнівів, Каспер чув цілковиту відсутність страху.
Є два види безстрашності. Перша — безстрашність закоханих, безстрашність містиків, мужність «Kunst der Fuge» — наслідок того, що ти повністю відкрився й повністю віддався, нічого не приховуючи, і тепер світ ринувся до тебе, наповнюючи тебе, і ти знаєш, що отримав усе в своє розпорядження і що більше ніколи нічого не позбудешся.
Безстрашність цієї людини була іншого ґатунку. Вона була така, яка виникає, коли ти знайшов дорогу до джерела й перекрив його раз і назавжди, і тому воно відтепер втратило будь-яку цінність, і, нехай навіть на карту поставлено життя, ти спокійний, бо втрачати тобі, власне кажучи, вже нічого.
Він подивився на Каспера.
— А ти нахабний, — зауважив він. — У цьому тобі не відмовиш.
— Навіщо? — продовжував Каспер. — Навіщо було її вбивати?
Нас, аматорів азартних ігор, часто привертають ситуації, в яких можна залишити позаду всі форпости розуму, віддавчни свою долю в розпорядження того, що називається випадком.
— Я любив її, — відповів Ернст. — Тож у мене не було іншого виходу.
Цієї миті, коли були вимовлені ці слова, Каспер почув любов. Не земну любов, не прагнення до сексу чи грошей — ці стремління примарні й невагомі поряд з тим, що цієї миті зазвучало навколо людини, яка сиділа поруч з ним. Він почув прагнення всіх прагнень — потяг до Божественного.