Хтось, схоже, зазіхнув на його рукавичку. Каспер почув, як піднімається ліфт.
— Ми сформулювали цілу низку можливих пояснень. Завтра ввечері я виступлю по телевізору з підсумковою заявою. Я скажу таке: як і Ісландія, Данія рухається до південного сходу у відносній геологічній системі. Але не може просунутися далі: Африка рухається на північ і тисне на Євразію. Альпійська складка зсувається на північ. Це призвело до вибухового зміщення у кристалічній корі. На глибині від трьох до чотирьох кілометрів під містом. Навколо місця зміщення лежить шар важких скельних порід, щось подібне до Сількеборзької аномалії. Це перешкодило поширенню вибухової хвилі. Тому поштовхи й не було зареєстровано в інших місцях. Єдине спостережуване явище — це поверхневе осідання. Є підстави вважати, що більше поштовхів не буде. Землетрус важко прогнозувати. Надійних методів немає. Ми не можемо виміряти накопичення напруження на великих глибинах. Ми не знаємо, скільки може витримати земна поверхня. І все-таки наші оцінки оптимістичні. Ми стежимо за ситуацією. Досі немає ніяких підстав припускати, що потрібна буде евакуація. Ми вважаємо, що серйозних поштовхів більше не буде. Це я скажу завтра увечері.
— Це мусить усіх заспокоїти, — відгукнувся Каспер.
Вона нахилилася до нього. За інших обставин він би насолоджувався кожним сантиметром її руху. Але не зараз.
— Так, — відповіла вона тихо. — Заради цього я все це й говоритиму. Є тільки одна проблема. Усе це брехня.
На якийсь час периферійний Касперів слух підвів його, під час цієї короткої неуважності до них дістався молодик з платформи.
— Він має бути депортований, — повідомив молодик Стіне. — Він уже повинен був покинути країну.
Каспер упізнав його: це був один з Меркових пажів.
— Підполковник Брайнінґ, — відрекомендувала його Стіне. — Разом з іншими відповідає за нашу безпеку.
Офіцер став перед Каспером.
— Його розшукують, — сказав він. — Він небезпечний.
Вони не дивилися на Каспера. Це було необачно. Не можна відводити погляд від великих клоунів. При ньому як і раніше була обідня тарілка. З полиці під однією з повішаних на стіну дощок він узяв дерев’яну указку й почав обертати тарілку в повітрі, потім зловив її, утримуючи на пальці, пересадив на указку, поставив указку на стіл і висунув уперед інвалідне крісло. Стіне, підполковник і африканка, як загіпнотизовані, вп’ялися очима в карусельний гіроскоп.
Він виїхав наперед і зупинився перед Стіне.
— Ми заарештуємо його, — сказав офіцер.
За спиною Стіне і підполковника вибухнула «весела кухня» — тарілка виявилася не фаянсовою, вона була із справжнього фарфору, це було чути в ту мить, коли вона розсипалася хмарою уламків.
Тієї миті, коли підполковник і Стіне різко повернулися, він відчинив верхню шухляду її письмового столу. Вона ніколи нічого не зачиняла ні тоді, ні зараз — вона сліпо довіряла світові. На жаль, така довіра не завжди виправдана.
Зверху лежало кілька грошових купюр, під купюрами — маленький стосик носових хусточок, напахчених лавандою.
Під лавандовими хусточками лежала стара знайома. З чорно-білої фотографії у пластмасовій рамці сімнадцять на сімнадцять на нього дивилася Клара-Марія. Він сунув фотографію до себе в бинти і зачинив шухляду.