Її очі стежили за його вустами. Коли тобі шістдесят п’ять і ти закоханий, то, напевно, це так само, як коли тобі п’ятнадцять. Якби він показував слайди й розповідав анекдоти про Максиміліана, вона б просиділа біля його ніг три місяці.
— За такі хвилини я люблю його, — сказав він.
Ситуація була повнозвучна. Важливо поставити крапку в кульмінаційний момент. Він вийшов з автівки.
— А крім цих хвилин, — спитала вона, — що ще було?
Все-таки він помилявся, думаючи про закоханість. Коли тобі шістдесят п’ять, ти хочеш більше, якоїсь більшої цілісності.
— Вони намагалися відірвати один одному голову, — пояснив він. — У решту часу була Бравальська битва — нон-стоп.
Він ступив крок, вона опинилася поруч з ним.
— Як щодо прощення?
— Минуло тридцять років. Я пробачив усе.
Вона взяла його за лікоть.
— Ви пробачили лише якийсь відсоток. Якщо нам удасться збільшити цей відсоток, то ніколи не пізно знайти щасливе дитинство.
Він спробував вирватися, нічого не вийшло, у неї була хватка, як у санітара «швидкої допомоги».
— Це надто болісно, — промовив він. — Він і я, ми обидва тяжко травмовані.
— Просто ви обидва забіяки. Ви билися впродовж сорока років. Тепер у вас є щонайбільше три тижні для укладення миру.
Вона повернулася назад до авта. Він пішов за нею.
— Три тижні?
Вона сіла за кермо.
— Він сильний, як тягловий кінь, — сказав він.
— Я керую хоспісом Державної лікарні. Я була свідком півтора тисяч процесів умирання. Залишилося максимум три тижні.
Вона хотіла зачинити дверцята автівки, але він не дав.
— Смерть — це не кінець. Я глибоко релігійна людина. Услід за останнім подихом настає повнозвучна пауза. Потім свідомість експлікується в іншому фізичному тілі, й знову звучить музика.
Вона поглянула йому в очі.
— Яка користь, — зауважила вона, — коли я лежу сама в ліжку, від свідомості того, що десь на земній кулі є немовля, яке приклали до груді і в якому живе свідомість мого коханця?
Він сперся на автівку. На траві незабудованої ділянки все ще лежав іній.
— Я люблю його, — сказав він.
— Я теж, — сказала вона.
Він нахилився до неї.
— Чи не може та обставина, що ми єдині в цьому глибокому відчутті, стати основою для позички в розмірі п’яти тисяч крон?
Вона знайшла гаманець, відкрила його, дала йому дві тисячокронові купюри. Зачинила дверцята, опустила скло.
— А що там з дитиною? — спитала вона. — Із малюнком?
Її очі були бездонні. Він міг би поміститися в них з усім своїм смутком, і там ще лишалося б місце. Він похитав головою.
— Тільки ніяких ілюзій, — докинула вона. — Повернете з відсотками. Облікова ставка плюс два відсотки.
Вікно зачинилось, машина завелася і рвонула з місця. Так, наче перед нею була траса «Ютландського кільця»[13]. Він мимоволі відчув захоплення своїм батьком. Тим, що Максиміліан, з його девіантною психікою, зміг завоювати таку слониху.
Він увійшов до кабінету й поклав отримані від Вівіан дві тисячі перед Даффі.
— Внесок у рахунок оренди, — сказав він.
Сторож простягнув йому листа без марки із штампом кур’єрської служби. Подав ніж для розрізання паперу, що лежав на столі.
Конверт мав якусь трансцендентну, непоясниму природно-науковим шляхом витонченість, властиву листам, до яких додається чек. У листі було всього два надрукованих рядки. «Цим повідомляємо, що Клара-Марія більше не відвідуватиме заняття. До листа додається двадцять тисяч».
І жодного підпису. Чек був з гарантією банку про оплату.
Він опустився на стілець. У тому, що досяг дна, є свої плюси — далі падати вже нікуди.