На коротку мить виник стан невизначеності. Каспер схопив дітей. Він підтягнув їх до Максиміліана і вчепився ногами за колону.
Наступної хвилини почався зворотний рух повітря — вітер відступав назад, немов хвиля штормового прибою, вдарившись об берег.
Він потягнув за собою все — неначе в реактивному літаку випали вхідні двері. Каспер роззирнувся, шукаючи Стіне. Вона сиділа, тримаючись за колону. Він побачив, як Каїн пробирається до дверей.
Африканка відпустила Ернста. Каспер бачив, як той намагається дотягнутися до зброї. Бачив, як він розуміє, що руки більше не слухаються його. Потім розрідження підхопило його й потягло, спочатку повільно. Він став навколішки, щоб опиратися тязі, —¦ нічого не вийшло. Ухопився за колону, але руки були занадто слабкі. Наступної миті його винесло геть — у простір над морем.
У Каспера над головою повільно розкручувався гвинт гелікоптера. Він почув звук відкриваних пружинних замків швартувальних тросів. І за мить вітер зірвав машину з даху будинку.
Він не дивився вгору. Він дивився в батькове обличчя. Вони лежали поруч. Максиміліан усміхався.
Йому вдалося підвести руку. Він погладив Каспера по щоці.
— Я знаю, що ти хочеш сказати. Що це було чудово. Зворушливо. Що я пожертвував собою заради тебе. Щоб спокутувати хоч щось із того, у що ми з матір’ю тебе втягнули. І це так і є. Це, чорт забирай, так і є.
Він намагався дихати. Каспер побачив кров двох кольорів на батькових устах. Темно-червону, що струмувала з розірваних вен. І яскраво-червону артеріальну кров. Остання видавала звуки, схожі на тихе кипіння, — звуки мікроскопічних бульбашок кисню, що піднімаються на поверхню рідини.
— Я сильна людина, — прошепотів Максиміліан. — Мені нічого не варто тебе підтримати. Хоч би раз. Наостанок.
Незважаючи на те що голос був уже лише слабо шиплячим потоком повітря, у ньому чулася повнота життя. Знайома Касперові з того часу, коли батькові було, мабуть, років сорок. Максиміліанове тіло було немов ниточка у всесвіті. Але свідомість його не ослабіла.
— Чорт забирай, найбільше мені подобалися сцени смерті. Пам’ятаєш Базотто? Коли вони виходили на сцену й щоразу вмирали. Ми тоді мало не впісялися зо сміху. Але тут уже ні. Все востаннє.
— Ти впевнений, дідусю?
Це заговорила дівчинка. Помираючий пильно дивився на неї.
— Чи не запізно, — прошепотів він, — знайомити мене з онуками?
— На жаль, раніше ніяк не виходило, — відповів Каспер.
— Не треба розмовляти, — сказала дівчинка. — Ти повинен думати про те, що вмираєш.
— Це ще якого дідька? — обурився Максиміліан.
Вона нахилилася над ним. Поклала одну руку йому на груди. Другу — на потилицю.
— Бастіяне, — покликала вона.
Темношкірий хлопчик став навколішки біля Максиміліанової голови. Навколо дітей виникла зосередженість, якої Каспер ніколи раніше у дітей не чув. Та, мабуть, і в дорослих.
Каспер обережно пригорнув до себе батькове тіло. Він відчув, як щось ворушиться під його долонею — немов якесь звірятко. Він збагнув, що то серце. Кулі відкрили грудну клітку ззаду — серце, що все ще билося, було оголене.
— Насправді, — сказала дівчинка, — не треба нічого боятися.
Каспер почув тишу. Вона поширилася навсібіч з якоїсь точки між двома дітьми й розчинила всі звуки. Зник вітер. Скляна кімната. Тіла. Теперішній час. Данія. Останнє, що Каспер побачив, було батькове обличчя. Наступної миті свідомість покинула Каспера й помчала назад у тунель. І все зникло.
VIII
Його відвезли на авіабазу Верлесе, до тієї її частини, яка ще лишилась у віданні військово-повітряних сил. Там, поблизу від блокованого району, зритого просвердленими відвідними каналами й оточеного застережливими табличками з написом «Забруднення», стояли кілька приземкуватих бараків, що напівпотонули в піску.
Коли вони проїздили через Йонструп, пішов дощ. І лив, не припиняючись, усі три дні, поки його допитували.
Йому давали спати по три години на добу, про те, що це було саме три години, він тільки здогадувався — годинника у нього не було. Йому не давали їсти, але приносили каву і сік. Він пив тільки воду, про всяк випадок, — раптом вони підмішають що-небудь у сік або каву.
Він слухав музику дощу, що тарабанив по даху, — чи міг дощ виконувати кантати Баха? Через дві доби він розрізнив шість струнних квартетів Гайдна, дуже виразно, — тих самих, які Гайдн написав після десятилітньої перерви. Потім — шість квартетів Моцарта, які стали відповіддю на квартети Гайдна. До цього часу Каспер уже почав марити наяву. Він несподівано зрозумів, що музика і дощ звучать, аби допомогти йому вижити. Щоб зв’язати фрагменти дійсності, яка помалу починала розпадатися.