Він відчув, що попав у точку. З цієї миті він міг ними маніпулювати.
— Що було потрібно тій жінці, інженерові, у вежі «Конона»?
— Колишня подруга. Мені довелося вдатися до її допомоги.
— А вам що там потрібно було?
Він влаштувався на лезі ножа зручніше. Необхідно було забезпечити собі допомогу Мерка. І заспокоїти парочку слідчих, що сиділи перед ним.
— Зі мною зв’язалися з поліцейського департаменту Міністерства внутрішніх справ. Позаяк я займався з дівчинкою. Рутинні питання. Я запропонував їм свою допомогу. Сподівався, що це відіграватиме позитивну роль у розгляді моєї справи.
Їхні обличчя нічого не виражали. Але їхня полегкість була пронизливою.
Якоїсь миті він, очевидно, таки знепритомнів. Він не помітив, як усе змінилося, але приміщення стало іншим, стіни тепер були жовтими, рухомими, текучими.
Він лежав на тонкому матраці. Він чув тих, хто розпитує його, він розумів питання, але не бачив тих, хто їх ставить.
Йому було ясно, що він переживає щось подібне до психозу — всередині себе. На тлі хвилястих стін виникали людські тіла із звіриними головами, він чудово розумів, що покажи таке комусь іншому — людина відразу б спала з розуму.
Він відзначив, що тільки молитва повертає йому якусь подобу душевної рівноваги. Вона звучала незмінно — глибоке, музичне, беззастережне прийняття відсутності структури навколо нього. Молитва — це пліт, що переправляє нас цілими і неушкодженими через розлучення, запої, галюциногени, допити з тортурами, кажуть, навіть через смерть.
Молитва і любов. Він подумав про Стіне.
Її ніде не було вже кілька років, він перепробував усе: погрози на адресу геодезичного управління і шантаж, він звертався до відділу Інтерполу, що займався зниклими людьми, до приватних детективів, юристів, що мали міжнародні контакти, він публікував оголошення у великих європейських газетах — безрезультатно.
Якось удень він поїхав у Хольте, до її батьків. Була зима, її батько порпався в саду, обрізаючи фруктові дерева окулірувальним ножем. Якийсь час Каспер стояв, спостерігаючи за ним. Вбираючи його звучання. У чомусь воно нагадувало звучання Стіне.
— Не треба надто сентиментально ставитися до кохання, — сказав Каспер. — Більша частина того, що люди називають коханням, цілком могла б відбутися і з іншою людиною. Я чудово розумію, що в коханні є досить багато практичних міркувань, — це нормально. Але що більше люди підходять одне одному, що далі вони готові піти, то менше можливості вибору. Я не можу це пояснити, але це як з моєю професією, я навряд чи міг стати кимось іншим, було лише кілька інших варіантів, а може, і не було взагалі ніяких. Так само було у нас із Стіне, це наче вистава, її перервали — на самому початку, адже на неї вже продано двадцять чотири тисячі квитків, на мені лежить відповідальність перед глядачами. А глядачі — це всі ті частини мене і її, які хочуть бути разом, це не тільки наші внутрішні принц і принцеса, це також внутрішні каліки, ліліпути, вперті й неслухняні діти. Вони затамували віддих і чекають, бо знають, що ця вистава не може лишитися недограною. Це вирішено нагорі. Десь за межами звичайної дріб’язковості підписано контракт, я відчуваю, що його треба виконати.
Чоловік випростався. В очах у нього стояли сльози.
— Я нічим не можу вам зарадити, — сказав він.
Каспер поїхав до свого батька. Максиміліан перебрався назад у їхній будинок у Скодсборзі. Взагалі-то не слід поспішати з поверненням у ті місця, де ви багато що втратили. У всіх кутках звучало відлуння Хелене Кроне.
Вони сіли у вітальні, що виходила вікнами на воду, їх оточували правильні меблі, правильні картини, правильний краєвид з вікна. На жаль, матеріальних предметів не досить, щось має вдихнути в них життя, хтось повинен дути в інструмент.
— Ти завжди тримав у таємниці багато речей, — сказав Каспер, — я нічого проти цього не маю, мені теж властива деяка потайливість, але ти мовчав про все, що стосується Стіне, я завжди це чув. Тобі щось відомо про неї, і тепер тобі доведеться все розповісти.
Максиміліан роззирнувся навсібіч і не знайшов того, чого шукав, — шляху до відступу. Ось один з недоліків дорогої, але простої обстановки — оточення не припускає тайників і відмовок.
— Поліція має єдиний реєстр, я подивився, що там є на неї. Вона провела два роки в жіночій в’язниці в Хорсенсі. За вбивство. Мені не вдалося довідатися подробиці.
Він провів Каспера до дверей.
— Я нічого не можу вдіяти, — сказав Каспер, — навіть якби вона вбила і зжерла цілу сім’ю, я б усе одно кохав її.