Максиміліан відчинив двері.
— Я теж, — сказав він.
Батько і син стояли і дивилися на покритий снігом лужок. В їхньому звучанні було багато спільного. Буває, що якась одна нотка самотності передається від одного покоління до іншого.
— А проте треба жити далі, — сказав Каспер. — Я починаю настроювати свою душу на зустріч з більш схожим на медсестру типом. І хай вона навіть буде членом Ради з етичних питань. І займається благодійністю в церковній парафії.
— Якщо знайдеш її, — відгукнувся Максиміліан. — І якщо виявиться, що у неї є мати або старша сестра, повідом, будь ласка, про це своєму батькові.
Баронеса із Странваєн вивела його з психозу. Повернула до дійсності, яка була ненабагато краща, ніж те, звідки він повернувся. Вона зміряла його пульс. Підняла його повіки й посвітила в очі. Це його почасти заспокоїло. Значить, їм важливо зберегти йому життя.
Якоїсь миті, ближче до кінця, хоча він ще не знав, що скоро все скінчиться, дізнавачі вийшли з кімнати. З’явилася Вівіан Грозна. Спочатку він не бачив її, зір його дуже ослаб, та й пам’ять теж. Але він упізнав її ля-бемоль мажор. Глибину тональності. Її співчуття. Він згадав, що Моцарт багато що писав у театрі. Настроюючись на співаків. А потім створював твори, що точно відповідали їхній тональності. Для неї він би написав арію про розбите серце. У ля-бемоль мажорі.
Він не розумів, як їй вдалося сюди потрапити. Але якщо хто й міг до нього проникнути, то це вона.
Він знав, що не може ні про що питати. Їх слухають, немов під час студійного запису. І все-таки він запитав.
— Діти? Стіне?
— Вони в безпеці.
Вона намагалася зберігати незворушний вираз обличчя. Але в її очах він міг розрізнити своє власне відображення. Напевно, він був схожий на привида.
— Каїн і жінка?
— Зникли.
У неї в руках була невеличка магнітола. Вона поставила її на стіл й увімкнула. Том Вейтс співав «Cold Water» з альбому «Mule Variations» — глибока самотність, глибоке співчуття і глибока туга душі, яка не знайшла дороги додому і, мабуть, у цьому житті так ніколи й не знайде, — у сто сорок децибел у бункері часів Другої світової війни. Музика могла нейтралізувати будь-який захований мікрофон.
Вона нахилилася до нього.
— Я бачила державний висновок про результати розтину. Смерть від серцевого нападу. Заперечувати його?
Він похитав головою.
— Яка буде офіційна версія? — спитала вона.
— Компроміс. Дітей викрали. Поєднання сексуальних і економічних мотивів. Викрадачі не встигли здійснити свої плани.
— Дійсність створюється з компромісів, — сказала вона. — Це те, з чим люди можуть миритися. Багато хто з моїх пацієнтів воліє вмирати з увімкнутим телевізором. Але нас із твоїм батьком компроміси вже не цікавили. Ми прямували до невідомої країни.
Вона пішла. Парочка дізнавачів повернулася, вони про щось питали, він відповідав, не розуміючи ані питань, ані своїх власних відповідей. У кімнаті з’явився Мерк. У руках у нього був складаний ножик. Він розрізав ремені, Каспер з вдячністю потер розпухлі руки.
— Каїн і жінка, — сказав він. — Те, що вони змогли втекти. Це частина угоди?
Мерк похитав головою. Каспер чув, що це правда.
— Дамбу Аведере закрито. Почалося відкачування води. Сіті відкриють через сім місяців. Через півтора року місто знову буде схоже само на себе. Залишаться шрами. Але в усьому іншому — наче нічого не сталося.
— Отці-пустельники, — сказав Каспер. — І Гегель. І Карл Маркс. І автори Старого Заповіту. Всі вони виявили, що коли якась людина чи якесь місто отримували застереження. Від божественних сил. І не слухали цього застереження. То історія повторювалася. Спочатку — попередження. Потім — катастрофи.
За незмірною втомою цієї людини Каспер почув гнів. Але ж важливо розбудити людей. І немає нічого страшного в тому, що іноді першою прокидається ненависть.
— Мене ніколи не цікавили релігії, — заявив Мерк. — І в найостаннішу чергу мене можуть зацікавити Карл Маркс і отці-пустельники.
— Ніколи не пізно порозумнішати, — зауважив Каспер. — Навіть у вашому становищі. На три чверті в могилі.
Мерк відсахнувся. Без тренування на манежі, без п’яти тисяч вечорів на очах у двох тисяч чоловік, які не дадуть тобі попуску, важко, спілкуючись із клоуном, залишити за собою останнє слово.
Двері зачинились. Каспер опустив голову на стіл і заснув.
Він прокинувся, коли денне світло лилося крізь ґрати на вікнах. Йому вдалося звестися на ноги. З другого поверху він дивився на басейн і на Фелледпаркен. Він був у відділенні А Державної лікарні, це було закрите відділення.