Каспер витягнув шухляду — великий плаский квадрат, схожий ла ті, в яких зберігають свої креслення архітектори, то була шухляда Стіне. Колись він замовив її для неї в компанії «Руд. Расмусен».
До появи цієї шухляди вона нічого в нього не залишала. Вранці вона все збирала, методично, найчастіше поки він ще спав. Коли він прокидався, нічого не лишалося, ніяких фізичних слідів — тільки звучання.
Він шукав її — після того, як вона йшла. У ванній — він сподівався, що вона залишить крем, зубну щітку, але там було порожньо. Одного вечора, коли вони вечеряли, він заговорив про це.
— Я міг би вивільнити зо дві полиці в шафі.
Відклавши ніж і виделку, вона витерла уста. Рухи її були витончені, але водночас то була витонченість тварини, витонченість кішки, що вмивається, вона була така витончена, як може бути витончений ягуар.
— Знаєш, що таке вуду? — сказала вона. — Кілька років тому ми очищали ґрунтові води на Гаїті. Нас попереджали COWI[15] і керівник відділу, щоб ми ніколи ніде не лишали свої особисті речі. Якщо чаклун захоче заподіяти тобі шкоду і роздобуде щось із твоїх речей, то він забере над тобою владу.
Їжа у нього в роті перетворилася на в’язку шпаклювальну масу.
— Ми не можемо більше зустрічатися, — сказав він. — Якщо ти так ставишся до мене. Я не виношу приниження. Ми знайомі півтора місяця. Я завжди поводився з цілковитою повагою. У ставленні до тебе. У ставленні до всіх жінок. Немов маленький хлопчик, який дивиться через паркан на дівчинку, що живе в сусідньому будинку. Але ніколи сам не перестрибне до неї. Завжди чекає, коли вона сама захоче погратися з ним.
— Але який глибоко в душі, — вела вона далі, — виношує план. План захоплення всього району.
Тиждень по тому він зробив шухляду. Він не попереджав її про це; коли вона прийшла, шафку вже було прикріплено до стіни вагончика і шухляду трохи висунуто. Вона провела руками по дереву, висунула шухляду, потім засунула її, не промовивши ані слова. Розміри він зняв із шухляд у її квартирі. Вона ідеально підходила для зберігання двохсотп’ятдесятиметрового плану.
Наступного разу вона принесла з собою течку. Нічого не кажучи, вона залишила в шухляді двохсотп’ятдесятиметровий план, футляр із циркулем, копіювальний папір. Так вони там і лишилися.
Вони, як і раніше, лежали на місці. Він дістав циркуль, карти — одна з них була картою Копенгагенського порту масштабу 1:25 000. Викликав у пам’яті звукову картину телефонної розмови.
На передньому плані звучали дзвони Мармурової церкви, електрично підсилені, але одночасно трохи приглушені, щоб не розбудити Амалієнборґ. У відкритому просторі звуковий тиск слабшає на шість децибел, коли відстань від джерела звуку збільшується у два рази. За допомогою циркуля він відміряв приблизно чотири кілометри на шкалі в нижньому кутку карти. Узявши церкву за центр, він обкреслив коло з таким радіусом.
Церква Ґрундтвіґа була в глибині звукової картини, але звучала вона виразно. Великий дзвін — здавалося, в цілковитій самотності, вібруючи, грав «Дзвонять до Різдвяного свята», псалом теж звучав у тональності «ре» — композитор зобразив звук дзвонів. Значить, не виключено, що телефон високо. Вище за ті двадцять метрів, на які можна піднятися, якщо залізти на дах будинку в районах Естербро і Нерребро. Він прикинув, що відстань мала б скласти п’ять кілометрів. Він чув і дзвони церкви Спасителя. На периферії звукової картини були дзвони ратуші, він, мабуть, чув їх бій що чверть години. Вони були відлиті із заліза, а не з бронзи, звук був жорстким, а частоти не такими виразними, як у церковних дзвонів. Їхня відстань від телефону була п’ять кілометрів. Узявши церкву Ґрундтвіґа за центр, він намалював нове коло з таким радіусом. Два кола обмежували загальну ділянку, яка включала всю зовнішню частину району Естербро.
Він знову прислухався. Він визначив англіканську церкву і церкву Святого Якоба, їхня інтерференція утворювала вінець злегка намічених бемольних тонів, від ля до ре. Він намалював ще два кола.
Вони відрізали від суші дві попередні ділянки по п’ятдесят метрів. На північ від входу до Копенгагенського порту. Навпроти нього, на дванадцятиметровій глибині. Він почув неправильно.
Він надпив з келиха. Відчуття того, що він зазнав поразки, наближало до нього всі звуки. Немає звуків, що дорівнюють квітневим. На деревах немає листя. Немає рослинності, яка могла б ослабити поширення й відбиття. Він чув останні звуки праці в Ґлострупі. Далекий гуркіт четвертої кільцевої дороги. Птахів на болоті. Голоси жінок зі швейної майстерні. Жваві навзаході сонця. Наприкінці робочого дня. Одночасно вже трохи відчужені. Частина їхньої системи вже прямувала додому. У більшості були діти. У голосах жінок з’являється тяжкість, коли у них народжуються діти. Якесь остинато[16].